Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя. Регіна Бретт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ за що-небудь.

      У чому ж причина? В усіх буває по-різному, особливо в тих людей, які в дитинстві зазнали поганого або недбалого ставлення. Що ж до мене, спусковим гачком можуть із легкістю стати такі дрібниці, як запах крейди або пакет молока. Чи маленькі розкладні крісла, які були в нас у першому класі. А ще – плач дитини в крамниці і роздратований тато чи мама, що тягнуть за собою малюка через усю стоянку. І звук ударів у жорстоких фільмах.

      Бувають дні, коли будь-що з переліченого зіштовхує мене до ями і несподівано я почуваюся наляканою, самотньою і нікому не потрібною. Я називаю це «нападами дитинства». Якась мить, і я перестаю бути повноцінною дорослою людиною. Я безпорадна й налякана, проте сама не знаю чому. Один лікар, який розраджував ветеранів в’єтнамської війни, пояснив мені, що дорослі, які зазнали в дитинстві поганого або недбалого ставлення, можуть мати посттравматичний стрес. Травми дитинства ми носимо в собі роками. Вони як шрапнель – малими осколками прокладають собі шлях назовні.

      Раніше я потребувала кілька днів, щоб вибратись із ями. А тим часом ходила на роботу, готувала їсти, гралася з донькою і намагалася нормально жити, але в душі відчувала себе на межі емоційного розладу. Якщо хто-небудь висмикував ще одну ниточку, я розсипалася безладною купою пряжі і вже не могла взяти себе в руки.

      У всіх є ями, які утворилися ще в дитинстві. Більшість людей мають декілька маленьких ямок, які можна обійти, а якщо вже втрапили в них, то швиденько вилізти. Проте дехто має ямища розміром із глибокий кратер на Місяці, які утворилися через неадекватних родичів або вчителів, через домашнє або сексуальне насильство, через гнів і лупцювання батьків, яких теж у дитинстві ображали чи не приділяли їм достатньої уваги.

      Насправді, значні причини рідко зіштовхують нас до ями, адже ми можемо заздалегідь помітити їх і ухилитись. Якщо ви бачите або чуєте, що наближається потяг, ви просто сходите з рейок і тримаєтесь від нього подалі. До прірви зіштовхують саме дрібниці. Ви просто не помічаєте їх, доки не подивитесь у дзеркало заднього огляду.

      Одного разу я, як завжди, заїхала в гараж. Мій чоловік стояв на під’їзній алеї і сказав проїхати вперед ще трохи. Я так і зробила, але йому було мало. Він наполягав, щоб я проїхала ще далі. Я могла б просто усміхнутись і проїхати ще декілька сантиметрів або ж вийти з машини і віддати чоловікові ключі, щоб він сам поставив її як слід. Натомість мене раптово переповнив гнів, ніби Брюс підпалив коротенький ґніт величезної бомби. БАБАХ! Мене закинуло назад у дитинство. Чому це я маю бути бездоганною? Чому мені ніколи не вдається зробити все як слід? Та чого я взагалі цим переймаюсь? Проте замість того, щоб вибухнути назовні, я зазвичай вибухала всередині. Замість того, щоб кричати й лютувати, я опускала руки і плакала. Це були давні сльози: я відчувала, що вони народилися в іншому місці моєї душі. У мене боліли ніс і голова, а наплакавшись, я завжди хотіла спати.

      Що ж до випадку з машиною, то, добре все проаналізувавши, через декілька годин я знайшла СКАЧАТЬ