Тіні в раю. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ багато років я живу, як авантюрист. Але без автомобіля. Це щось новеньке.

      – У нас іще й водій є, – сказала Наташа Петровна. – Навіть в уніформі. Англійській.

      – Мені потрібно перевдягнутися?

      – Ні, звісно. Гляньте на мене!

      Хоч перевдягатися мені не було в що. Я мав лише два костюми, і кращий із них був на мені.

      – Поїдете зі мною? – запитала Наташа Петровна.

      – Залюбки!

      Це була чудова нагода позбутися думок про Ґрефенгайма.

      – Сьогодні в мене буде ще один щасливий день, – сказав я. – Влаштував собі триденну відпустку, але про таку несподіванку не міг і мріяти.

      – Ви можете самі собі давати відпустку? Я так не можу.

      – Я теж не можу, але я змінюю місце роботи. Через три дні матиму досить вузьке коло обов’язків: заманюватиму клієнтів, вставлятиму картини в рами і працюватиму звичайним слугою в одного торговця картинами.

      – А продавати картини теж ви будете?

      – Боронь Боже! Сильверс сам продаватиме.

      Наташа Петровна якусь мить вивчала мене.

      – А чому ви не можете?

      – Я кепсько на цьому розуміюся.

      – Найкраще зовсім не розумітися на тому, що продаєш. Тоді торгівля краща. Якщо не знаєш дефектів, маєш більшу свободу.

      Я розсміявся:

      – Звідкіля ви про таке знаєте?

      – Іноді я теж продаю. Сукні й капелюшки. – Вона знову мене вивчала. – Але тоді я отримую комісійні. Вам теж їх мали б виплачувати!

      – Я ще взагалі нічого не знаю. Може, мені не доведеться підмітати будинок і приносити клієнтам каву. Чи коктейлі.

      Ми повільно їхали вулицею, перед нами бовваніли широка, вбрана в кордовий піджак водієва спина і його бежева кепка. Наташа натиснула на кнопку, і з обшитої червоним деревом стінки повільно висунувся складаний столик.

      – Коктейлі, – сказала вона і засунула руку в нішу під столом, де стояли склянки й кілька пляшок. – Холодні, мов лід, – пояснила вона. – Останній писк моди. Маленький вбудований холодильник. Що б ви хотіли випити? Горілки, віскі чи мінералки? Горілки. Правда ж?

      – Авжеж. – Я глянув на пляшку. – Але ж це справжня російська горілка. Як вона тут опинилася?

      – Трунок богів! Навіть краще – нектар! Один із небагатьох приємних наслідків війни. Власник цього автомобіля якось пов’язаний із зовнішньою політикою. Він часто літає до Росії і до Вашингтона. – Вона засміялася. – Але годі дивуватися, краще насолоджуватися. Мені дозволили її пити.

      – А мені – ні.

      – Власник автомобіля знає, що я не їздитиму на ньому сама.

      Горілка була просто прекрасна. Усе, що я досі пив, здавалося тепер занадто міцним і огидним, наче звичайний спирт.

      – Ще по одній? – запитала вона.

      – А чом би й ні? Очевидно, така моя доля – наживатися на війні. Мені дозволили приїхати до Америки, бо війна; СКАЧАТЬ