Біла принцеса. Філіппа Ґреґорі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мізинець до шибки, аби виміряти його, а потім зневажливо прибрала пальці від скла.

      Усі веслярі вдягнені в зелений і білий одяг – кольори Тюдорів, а весла пофарбовані в білий колір із яскравими зеленими смугами. Генрих Тюдор розпорядився використовувати восени весняні кольори; здається, в Англії немає нічого доброго для цього молодого завойовника. Хоч листя падає з дерев, як брунатні сльози, для нього все має бути зеленим, як свіжа трава, білим, як пелюстки травневих квітів, так ніби він хоче переконати нас, що сезони перекинулися з ніг на голову й ми всі стали Тюдорами.

      Друга баржа везе її світлість матір короля, що сидить тріумфально на високому стільці, схожому на трон, тож усі можуть бачити, що леді Марґарет нарешті пливе на власному кораблі. Її чоловік стоїть біля стільця, поклавши руку володаря на позолочену спинку, лояльний до цього короля, як він був лояльним до попереднього й до того, що передував попередньому. Його девізом, сміхотворним девізом, є «sans changer», що означає «завжди незмінний», але єдиний спосіб, у який Стенлі ніколи не змінюються, – це їхня нескінченна вірність самим собі.

      Наступна баржа пливе з Джаспером Тюдором, дядьком короля, який нестиме корону під час коронації. Моя тітка Катерина, приз за його перемогу, стоїть поруч нього, легенько тримаючи його за лікоть. Вона не дивиться на наші вікна, хоч і знає, що ми спостерігаємо процесію. Вона дивиться прямо перед собою, виструнчена, як лучник, вона їде, щоб бути свідком коронування нашого ворога, її вродливе обличчя незворушне. Вона була одружена раніше задля зручності своєї родини з молодиком, який її ненавидів, вона звикла до величі на людях і приниження вдома. Таку ціну вона мусила заплатити за те, що була найвродливішою з родини Ріверс і стояла близько до трону, від чого її тіло вкривалося болючими синцями.

      Моя мати обняла мене за стан, дивлячись на процесію разом зі мною. Вона не сказала нічого, але я знала, що вона згадує день, коли ми стояли у святилищі й спостерігали, як пливуть по річці королівські баржі на коронацію мого дядька Ричарда, який обминув законного спадкоємця, мого брата Едварда. Я тоді думала, ми всі помремо в темряві й самоті. Я думала, що однієї ночі до нас мовчки прийде кат. Я думала, що рано чи пізно прокинуся, відчуваючи тиск подушки на своєму обличчі. Я думала, що більш ніколи не побачу світло сонця. Я була тоді юною дівчиною і вважала, що смуток, який опанував мене, приведе лише до смерті. Я тужила за своїм батьком, мене лякала відсутність моїх братів, і я думала, що скоро я теж помру.

      Я усвідомила, що це вже третя переможна коронаційна баржа проминула мою матір. Я була зовсім малою дівчинкою, а мій брат Едвард ще й не народився, коли вона мусила ховатися у святилищі, бо мого батька, короля, вигнали з Англії. Вони повернули попереднього короля, і моя мати нахилялася, щоб виглянути в низьке брудне віконечко у крипті церкви під Вестмінстерським абатством, щоб побачити, як леді Марґарет та її син Генрих їдуть униз по річці з усією помпою, щоб відсвяткувати перемогу повернутого на престол короля Генриха з роду Ланкастерів.

      Я була тоді зовсім СКАЧАТЬ