Название: Одинадцять хвилин
Автор: Пауло Коельйо
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Современные любовные романы
isbn: 978-966-14-8085-7, 978-966-14-7676-8, 978-85-7542-751-4, 978-966-14-8082-6, 978-966-14-8086-4, 978-966-14-8084-0
isbn:
Протягом перших двох тижнів вона рідко розлучалася думкою з тими місцями, де досі жила, а надто, коли відкрила, що ніхто в цій країні не розмовляє її рідною мовою і не розуміє її навіть тоді, коли вона вимовляла кожну фразу ПО-ВІЛЬ-НО. Вона була надзвичайно здивована, коли довідалася, що, на відміну від її рідного краю, це місто, до якого вона приїхала, має дві різні назви – Женева для тих, котрі жили тут, і Женебра – для бразильянок.
Кінець кінцем, протягом тривалих годин нудьги у своїй маленькій квартирі, де не було навіть телевізора, вона дійшла таких висновків:
а) вона ніколи не знайде те, що шукає, якщо не зможе виражати словами те, що думає; для цього їй треба вивчити тутешню мову;
б) позаяк її колежанки прагнуть того самого, що й вона, треба чимось від них відрізнятися; для досягнення цього вона поки що не знайшла ані рішення, ані методу.
Рядки зі щоденника Марії, написані через чотири тижні після прибуття до Женеви/Женебри
Я вже живу тут цілу вічність, не вмію розмовляти місцевою мовою, відбуваю день, слухаючи музику по радіо, роздивляючись свою квартиру, думаючи про Бразилію, не можучи дочекатися, коли настане година праці, а коли працюю, не можучи дочекатися, коли надійде час повертатися до пансіону. Можна сказати, я живу майбутнім, а не теперішнім.
Одного дня, у далекому майбутньому, я куплю квитка й зможу повернутися до Бразилії, одружитися з хазяїном крамниці одягу й вислухати ущипливі коментарі подруг, які ніколи не наражали себе на ризик, а тому вміють лише зловтішатися з поразки інших. Ні, ні, так повернутися я не зможу; ліпше я викинуся з літака, коли він летітиме над океаном.
Та оскільки вікна літака не відчиняються (до речі, це для мене стало великою несподіванкою; це так тяжко – не мати змоги подихати свіжим повітрям!), то я помру тут. Але перш ніж померти, я хочу ще поборотися за життя. Якщо я змогла покинути свою країну сама-одна, то я зможу податись, куди захочу.
Наступного дня вона першим ділом записалася на вранішні курси французької мови, де зустрілася з людьми найрозмаїтіших вірувань, релігій та віку, чоловіками в різнобарвному одязі переважно з золотими нитями, вплетеними в рукав, жінок, чиї обличчя постійно затуляла густа вуаль, дітьми, які вивчали мову значно швидше, ніж дорослі, – хоча мало би бути навпаки, адже дорослі мають значно СКАЧАТЬ