Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пильною охороною його везуть в Оренбурзький край, де дислокувалися так звані лінійні батальйони, призначені для облаштування прикордонних оборонних ліній. Служба була особливо тяжкою, не кажучи про суворі природні умови та ізоляцію від зовнішнього світу; тому в них часто віддавали політичних засланців, зокрема поляків-революціонерів, та неблагонадійних. З багатьма із них доля зводитиме Шевченка.

      Як завжди і всюди, у ставленні до покараних владою люди поділялися на дві категорії: одні переймалися ворожістю й підозріливістю, другі – співчуттям або інтересом. Що ж до Шевченка, то його супроводжувала слава художника й поета – тут були й земляки, які вже знали про нього, а до когось доходили чутки про незвичайного «солдата». Перебування в Оренбургу було не найгіршим періодом заслання: Шевченко ще не підпадав під дію порядків стройової служби.

      Але невдовзі Шевченка спрямовано в Орськ і зараховано до 3-ї роти 5-го батальйону першої бригади 23-ї піхотної дивізії. Він опинився в смердючій казармі, серед паскудних розмов і матюків, картярського і горілчаного чаду… До гнітючих умов солдатського побуту й тяжкого психологічного стану додалися хвороби: очей, скорбут, ревматизм… У такому стані бувши, Шевченко звертається до впливових знайомих та друзів з проханням, щоб поклопоталися про полегшення його долі, маючи на увазі, власне, єдине покищо і головне для нього – дозвіл малювати. Такий дозвіл, думає він, повернув би якийсь зміст його життю.

      Тим часом, не маючи умов для малярства, потай мережав клаптики паперу віршами. Пізніше ці потаємні невольничі вірші він переписував у «захалявні книжечки».

      Навесні 1848 року становище Шевченка змінюється. Російські дослідники Олексій Макшеєв та Олексій Бутаков, які прибули з Петербурга, готували наукову експедицію на Аральське море. Їм потрібен був професійний художник, і тут згадали про Шевченка. Тепер він мав улюблену роботу, а обидва офіцери стали його добрими друзями.

      Та скінчилася експедиція – і знову солдатська служба. Тепер у забутому Богом, але не забутому начальством Новопетровському форті…

      …9 червня 1847 року – 1 серпня 1857 року. Понад десять літ заслання і солдатчини! Спробуймо уявити трагедію геніальної людини в розквіті творчих сил, у захопленні великими планами діяльності культурної і громадянської; оточеною любов’ю і визнанням усіх чесних і мислячих земляків; людини, яка вже стала голосом свого народу, – і киненої в смердючу казарму, на приниження й знущання з боку тупих солдафонів, які вимагають «тягнуть носок» і зубрити статути та запам’ятовувати імена всіх, по ранжиру, малих і великих начальників… Киненої на невизначений строк (могло бути й назавжди)… Із забороною писати й малювати – тобто здійснювати своє призначення, просто бути собою…

      Отже, десять літ зрілої пори життя (у віці 33–43 років) утрачено? І не просто втрачено роки, а з тяжкими наслідками для здоров’я, з глибокими душевними травмами? Так, безумовно. Але й не тільки так. Світло великої душі ніде не згасне; порухи доброго серця скрізь СКАЧАТЬ