Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця. Олександр Ільченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще рано, – буркнув цехмайстер жіноцьких кравців. – А до розваги візьмемо: те діло треба розжувати.

      – Ніколи жувати! – знову забувши, де він є, прохопився Михайлик, на мить одірвавши погляд від панни Ярини, і знову матінка смикнула сина за рукав, а потім, швиденько пригнувши голову його до себе, стала пригладжувати давно не стрижений у дальній дорозі чуб.

      Михайлик сердито випростався.

      І повторив.

      – Жувати ніколи. Війна не жде!

      – А чого це ти правуєш тут? – трішки отямившись від подиву перед поведенцією свого недавнього ковалика, визвірився пан Купа-Стародупський.

      – Ого?! – щиро здивувався Михайлик. – Це я правую? Та я ж – несміливий. Ось і неня моя знає об тім… Я ж несміливий! Змалечку… Также, мамо?

      – А так…

      – Ну, ну, несміливий! – посміхнувся єпископ, бо хлопець йому все більше та більше подобався.

      – Стривай, стривай! – схаменувся нарешті обозний. – А як ти сюди потрапив?

      – Влетів! Чи то пак увійшов, пане Купо.

      – Але з якого права?

      – З ніякого, – сам з того дивуючись, погодився простодушний Михайлик.

      – Та як же ти насмів? – собакувато витріщився обозний.

      – Насмів! – сказав якимось чужим голосом і, ще більше сам собі дивуючись, стенув плечима хлопець.

      – Ану геть! – з баса гукнув йому обозний. – Геть звідси!

      – Чого ж то «геть»? – спитав Мелхиседек.

      – Голодранців сюди ніхто не кликав.

      – А він прийшов некликаний і дещо нам нараяв, спасибі йому… – І глас Мелхиседека задзвенів такою міддю, що пан обозний аж навіть підвівся і слухав стоячи, бо вчув нараз, що перед ним зненацька виник не тільки духовний пастир міста, а й душа, сумління та розум оборони, сердитий воєначальник, який може втяти й голову. – А тепер слухай-но, пане обозний, – провадив далі Мелхиседек. – Якщо люди та коні не будуть ситі…

      – Задля цього доведеться збільшити оплаті й податки.

      – Благословіть, владико, дерти з бідного лико? Ні, того не буде! Так от: якщо не стане в Мирославі хліба…

      – Я подбаю, – так смиренно сказав обозний, мовби в нього з переляку знову луснув очкур.

      – Якщо не будуть усі прийшлі й тутешні люди при певному ділі…

      – Як же то можна – без певного діла в час війни!

      – Якщо в обозі зненацька не стане пороху, – провадив далі архієрей, – я звелю тебе повісити на Замковім майдані ребром на гак! – і превелебний владика так теє сказав, що Пампушці аж приском по спині сипонуло, бо ж він любісінько знав: Мелхиседек жартувати не любить. – Ребром за гак! – повторив архієрей. – Звелю повісити.

      – Такого пана?! – знову не стримавшись, озвався Михайлик, а мати вщипнула хлопчину за руку. Але той без тіні посмішки спитав: – Такого важенного пана повісити?

      Всі зареготали.

      Зареготав і сам архієрей.

      Не сміявся тільки Михайлик, бо ж він не сміявся ще СКАЧАТЬ