Ордер на любов (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ оглянув Кожум'яку з ніг до голови, ніби коня на торжку вибирав.

      – Гарний у бісового батька парубок!

      Перед ним стояв високий, стрункий хлопець з тоненькою талією, з чорним вусом і карими очима. Шапка на бік перехняблена, чорний чуб, як вороняче крило відбивається. Засмаглий, дужий, молодий… Осавул навіть заздрість відчув у серці, що його пастух такий молодий і вдатний, а він, його господар, уже піввіку розміняв і чорні вуса вже сивиною біліють. І коли його літа так швидко мекнули?!. Тільки й помічаєш свою старість, як на чужу молодість дивишся.

      – Ну, ось що, парубче. Сказав – віддячу, так віддячу. Такі як ти, мені потрібні і сьогодні і завтра теж будуть до шмиги. Призначаю тебе старшим табунником. Можна б сказати, отаманом!

      – Спасибі, пане осавуле, – злегка кивнув головою Тарас. – Але я маю до вас одне прохання.

      Пишногубий розплився в посмішці.

      – Проси, що хочеш, я тобі сьогодні ні в чому не відмовлю – заслужив!

      – Тату-у… – пролунав від господської хати дзвінкий дівочий голос. – А що це у нас у дворі коїться? Я чула, ногайці напали на табун?

      – Напали та облизнів похапали, – посміхнувся батько до дочки.

      З ґанку збігла струнка дівчина у вишиваній сорочці, сукняній квітчастій плахті й у червоних чобітках, підтримуючи в руках важку біляву косу.

      – Ой, Тарасе, – ураз зашарілася дівчина. – Ти живий? І кров у тебе на скроні.

      «Тю… – подумав осавул, – а я й не примітив. Дівчата зіркі, цяточку і ту на парубкові загледять…»

      – Дріб'язок, – і молодий пастух теж ніби зашарівся. Пишногубий це запримітив і невдоволено насупився, – ногаєць стусонув, коли його пеленали…

      Довга, білява як льон коса чомусь захвилювалася на грудях у дочки і осавулові це теж не сподобалось. «Чому вона так шаріє, коли загледить Тараса? – сердито подумав і навіть засопів од невдоволення. – Теж мені… дочка господаря, а перед сіромою губиться…»

      А вголос мовив інше, силкуючись бути шляхетним.

      – Привітай, Оксано, Тараса, він повівся як справжній козак. Табун урятував і старшим табунником став.

      Оксана осміхнулася голубими очима до парубка.

      – Старайся, козаче, отаманом будеш!

      На парубкових щоках спалахнув рум'янець, і його карі очі так і засяяли чимось таким, що й зовсім не сподобалось Пишногубому.

      «Еге-ге-ге… – сполошено подумав осавул, – та він, здається, закохався в Оксану… Треба пошвидше віддавати її за сотника та родичатися з паном полковником, бо ця голота чого доброго перехопить дочку».

      Біля стайні почулося іржання Інгула. Регочучи, козаки прив'язували йому до хвоста зв'язаного ногая.

      – Ой… – зблідла Оксана. – Що вони хочуть з ним чинити?

      – Хлопці! – сердито крикнув осавул. – Тягніть пошвидше нашого дорогого гостя з двору! А ти, дочко, – повернувся до Оксани, – йди в покої, не для дівчат це видовисько.

      – Які ви жорстокі, СКАЧАТЬ