Ордер на любов (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      – То ти, сучий сину, Тараса в мішку втопив?

      – Як ви й веліли, пане осавуле! – злякано витріщився Вихрест. – Хіба ж не такечки? Ви ж казали: мішок йому на голову – гоп! – і…

      – Що – «і»? – розлютився Пишногубий. – Хіба я велів аби його в Кальміус?.. Велів накинути мішок, віддухопелити його гарненько для остраху і відпустити. І він би тоді сам утік з паланки.

      – А я втямив, що в мішку та в Кальміус, – стенув плечима Вихрест. – Як мішок на голову, то куди ж іще, як не в річку, в чорторий?

      – Затям дурня Богу молитися, то й лоб розгатить! – забігав осавул по хаті. – Ех, чортів сину, що ти наробив? Козака ні за понюх тютюну згубив! Та якого хлопця! Віднадили б його від Оксани і було б з нього. Хай чимчикує в іншу паланку і живе там. Парубок він сміливий, ще б знадобився Січі. А ти його, дурило, у Кальміус! У чорторий!.. Та налякати треба було, духопелків надавати і досить. Через тебе, волоський вилупку, гріх на душу взяв. Та я ж тілько татарву та ляшків рубав, а не своїх. Та ми ж, чортів вилупку, не звірі які, а люди, – сунув кулак Вихресту під вуса. – Ну я ж т-тобі!..

      І вибігши у двір, крикнув до козаків:

      – Коня, бісові діти, та хутчій!..

      Вихопився в сідло й вилетівши з фортеці, помчав до берега, до того місця, де в Кальміус спускався яр. Вихрест ледве встигав за ним, з кислим видом гуцикаючи в сідлі. Ну, не розібрався він. Замість того, аби надавати стусанів, утопив парубка. Хоча… Чи й не втрата яка. Кальміус надійніше за стусани. З Кальміусу він уже не вирине і вже точно залишить у спокої пані осавулівну, на яку ще раніше Тараса поклав око він. А духопелки… То таке, можуть подіяти, а можуть і ні. А голодранців на Січі завжди вистачало й вистачатиме. їх де не сій, вони й там родять. На одного більше злидня, на одного менше лотра, як поляки кажуть, чи й варто гніватись і полудник собі псувати? Та ще в таку спекотняву. А збіглі на Січ щодня прибувають – вистачить цього добра по зав'язку!..

      Примчали до яру, спинили коней. Було тихо й безлюдно. В очереті цінькала якась пташка і ніби жалібно на щось скаржилась.

      – Отуди його й пожбурили, – ткнув Вихрест канчуком на річку. – Там такі вирви скажені…

      – Тебе у той чорторий пожбурити!

      – Але зате Кальміус надійніший за будь-які духопелки!

      – Цить, душогубе! – осавул вихопився конем обіч яру на кручу і далі, обминаючи яр, виїхав в липняк. Навстріч ішли бортники з дубовими кадками за плечима, повними меду, що аж хлюпався. За ними роями гуділи ображені бджоли.

      Уже поминули яр, коли звідти зненацька вихопився мокрий з голови до ніг… Тарас Кожум'яка з ножем у руці.

      – В-він… – прохрипів Вихрест. – Ми ж його в Кальміус кидали. І каменюку до ніг причепили… Я ж пам'ятаю! Свят, свят!.. Відьмак. Коли б людина, то неодмінно б утопився. Каменюку ж прив'язали. А відьмаки вони такі… не тонуть у воді, в огні не горять.

      Щось бурмочучи, підосавул зсунувся з коня, впав на землю, потім схопився і кинувся тікати, з переляку забувши про свого коня. Тарас тінню метнувся за ним навздогін, не зронивши й слова і цим СКАЧАТЬ