Ворошиловград. Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пошукай, добре? – І пішов.

* * *

      Під канапою у нього були дві валізи, напхані ганчір'ям. Усе це відгонило тютюном та одеколоном. Я збриджено покопався в першій валізі, знайшов чорні військові штани, латані на колінах, але ще цілком товарного вигляду, з сильним одеколонним запахом. Відкрив іншу валізу, витяг бундесверівську куртку, м'яту, проте не рвану. Натягнув її на плечі. Куртка була затісна, Коча, мабуть, тому її і не носив, оскільки був десь однієї зі мною комплекції. Але вибирати особливо не було з чого. Я подивився у вікно. Віддзеркалення подрібнювалось сонцем і щезало в промінні. Можна було розпізнати лише якісь обриси, тінь. Збоку я скидався на танкіста, чий танк давно згорів, але бажання воювати лишилось. З цими думками й пішов до праці.

* * *

      О дев'ятій приїхав Травмований. Критично оглянув мій робочий одяг, гмикнув і пішов до себе у гараж. Я, за великим рахунком, не так допомагав, як заважав. Пару разів розлив бензин, довго розмовляв із якимось далекобійником, котрий гнав до Польщі, постійно зачіпав Кочу, не даючи йому виконувати професійні обов'язки. Врешті, старий не витримав і відправив мене до Травмованого. Той усе зрозумів, дав мені просякнуту бензином ганчірку і наказав відчищати якийсь брухт, обліплений мулом, іржею та масляною фарбою. За півгодини такої роботи я вкінець знудився, все-таки багаторічна відсутність фізичної праці давалася взнаки. Шура, – сказав Травмованому, – давай перекуримо. Тут не курять, – відповів на це Травмований, – це ж бензозаправка. Ладно, – сказав за мить, – піди відпочинь, потім повернешся. Я так і зробив.

* * *

      Близько полудня підімкнули телефон. Я набрав Боліка. Голос у нього був глухий і роздратований.

      – Германе! – кричав він мені. – Як ти там?

      – Нормально, – відповідав я. – Тут курорт. Річка поруч. Щуки ловляться.

      – Германе! – намагався докричатись до мене Болік. – Які, на хуй, щуки? Які щуки, Германе? У нас звітно-виборна конференція на тижні, Германе. А ні хуя не готове, брат. І взагалі ти нам потрібен, по бізнесу. Ти коли будеш?

      – Ось, Боря! – кричав я йому. – Ось саме про це я й хотів із тобою поговорити. По ходу я затримаюсь.

      – Що, Гєра? Що ти сказав?

      – Затримаюсь, я сказав, затримаюсь!

      – Як це затримаєшся? Надовго?

      – Тиждень максимум. Не більше.

      – Германе, – раптом серйозним голосом запитав Болік. – У тебе там все нормально? Може, чимось допомогти треба?

      – Та ні, – я говорив легко й переконливо, – розслабся. За тиждень буду.

      – Ти ж там не залишишся, правда? – голос Боліка справді віддавав якоюсь чи то стурбованістю, чи то недовірою, чи навіть надією.

      – Та ні, ну що ти.

      – Германе, я тебе давно знаю.

      – Тим більше.

      – Ти ж не зробиш цього?

      – Не хвилюйся, я ж сказав.

      – Германе, просто перш ніж зробити дурницю, подумай, добре?

СКАЧАТЬ