Ворошиловград. Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ним до стіни кнопками. Родичі виглядали строго й урочисто, на відміну від самого Федора Михайловича, котрий час від часу теж забрідав до свого теплого гнізда, в рипучих босоніжках і піжонському кепарі, збирав за нами порожні пляшки і, отримавши бабки за черговий місяць, зникав на подвір'ї між лип. Був травень, трималась тепла погода, подвір'я заростало травою. Іноді, вночі, з вулиці заходили насторожені пари й кохались на лавці, застеленій старими килимками. Іноді, під ранок, до лавки приходили охоронці з банку, сиділи й забивали довгі, як травневі світанки, косяки. Вдень забігали вуличні пси, обнюхували всі ці сліди любові й заклопотано вибігали назад – на центральні вулиці міста. Сонце підіймалось якраз над нашим будинком.

* * *

      Коли я вийшов на кухню, Льолік уже терся коло холодильника в своєму костюмі – темному піджаку, сірій краватці та безрозмірних штанях, що висіли на ньому, як прапор у тиху погоду. Я відкрив холодильник, дбайливо оглянув порожні полиці.

      – Привіт, – я упав на стілець, Льолік незадоволено сів напроти, не випускаючи з рук пакет із молоком. – Тут така справа, давай до брата мого з'їздимо.

      – Для чого? – не зрозумів він.

      – Просто так. Подивитись хочу.

      – А що з твоїм братом, проблеми якісь?

      – Та ні, все з ним нормально. Він в Амстердамі.

      – Так ти в Амстердам хочеш до нього з'їздити?

      – Не в Амстердам. Додому до нього. Давай на вихідних?

      – Не знаю, – завагався Льолік, – я на вихідних збирався машину на станцію відігнати.

      – Так мій брат і працює на станції. Поїхали.

      – Ну, не знаю, – невпевнено відповів Льолік. – Краще поговори з ним по телефону. – І допивши все, що в нього було, додав: – Збирайся, ми вже запізнюємось.

* * *

      Удень я кілька разів телефонував братові. Слухав довгі гудки. Ніхто не відповідав. По обіді зателефонував Кочі. Так само без результату. Дивно, подумав, брат може просто не брати слухавку, в нього роумінг. Але Коча має бути на робочому місці. Набрав ще раз, знову без результату. Ввечері зателефонував батькам. Слухавку взяла мама. Привіт, – сказав я, – брат не дзвонив? Ні, – відповіла вона, – а що? Та так, просто, – відповів я і заговорив про щось інше.

* * *

      Наступного ранку в офісі знову підійшов до Льоліка.

      – Льолік, – сказав, – ну як, їдемо?

      – Та ну, – занив той, – ну ти що, машина стара, ще заламається по дорозі.

      – Льолік, – почав тиснути я, – брат зробить твоїй машині капітальний ремонт. Давай виручай. Не їхати ж мені електричками.

      – Ну, не знаю. А робота?

      – Завтра вихідний, не вийобуйся.

      – Не знаю, – знову сказав Льолік, – потрібно поговорити з Борею. Якщо він нічим не підпряже…

      – Пішли поговоримо, – сказав я і потягнув його в сусідній кабінет.

СКАЧАТЬ