Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Не опускаючи очей… - Вадим Крищенко страница 30

Название: Не опускаючи очей…

Автор: Вадим Крищенко

Издательство: Фолио

Жанр: Поэзия

Серия:

isbn: 978-966-03-6260-4

isbn:

СКАЧАТЬ що вмирать не страшно,

      Від цього слова віють холоди…

      Вона шептала тихо: «Сашо, Сашо,

      Хоч на прощання, синку мій, прийди».

      «Це воля смертниці —

      не будем суперечить», —

      Байдуже процідив жандарм собі…

      Синок із батьком, похиливши плечі,

      Стояли перед матір’ю в журбі.

      Звелась на подушки крізь біль,

      страждання,

      Уся – вже догоряюча зоря,

      І синові, мов заповідь останню,

      Дала з руки своєї «Кобзаря».

Я УКРАЇНСЬКОЮ ВАМ ХОЧУ ЗАСПІВАТИ

      Відомому співаку Ярославу Євдокимову, який живе в Москві, але народився в рівненській тюрмі, в яку його мати була ув’язнена як бандерівка

      Чужі слова я пригортав не раз,

      Вони вуста постійно лоскотали.

      Але в очах цвіт мальви не погас,

      Зовуть дитинства осяйні цимбали.

      Мій отчий край із пахом споришу,

      Із хлібом, що на стіл нам клала мати.

      Притишіться – усіх вас попрошу:

      Я українською вам хочу заспівати.

      Як довго я шукав душі мотив,

      Як довго підбирав до нього слово.

      До потайних джерел не раз ходив,

      Щоб відчувати: ось моя основа.

      Ні, я не вірю, що любов мине

      І відлетить, неначе птах крилатий.

      Щоб зрозуміли, друзі, ви мене —

      Я українською вам хочу заспівати.

      Пісня мого дому і моєї нені —

      Там червоні вишні і луги зелені.

      Пісня мого серця і моєї долі —

      Крашанка пасхальна в правди на долоні.

      Пісня мого смутку і моєї втіхи,

      Де сльоза солона змішана зі сміхом.

      Пісня – пишні грона в калиновім листі.

      Пісне моя рідна, – ти ж не загубися.

В ПІДМУРОК НАШОЇ ДЕРЖАВИ

      …Прошу всіх – будьмо милосердні,

      Не киньмо душу в каламуть.

      Хай правди паростки мізерні

      В новітнім часі проростуть.

      Не забуваймо давній звичай —

      Хлібину вбогому подать

      І не хилить своє обличчя

      Лише у бік, де благодать.

      Не треба, браття, нам змагаться,

      Де власне «Я» – то понад все,

      Бо не слова, а лише праця

      Нас всіх від напасті спасе.

      Не проклинаймо день вчорашній

      І нинішній теж не клянім.

      Нехай без люті руки наші

      Возводять України дім.

      Тут не годиться цвях іржавий…

      Злість не ховаймо у нутро.

      В підмурок нашої держави

      Покласти треба лиш добро.

ГОЛОД

      Пам’яті тих, хто не пережив тридцять третього

      Пекельні цифри та слова

      У серце б’ють, неначе молот.

      Немов прокляття, ожива

      Рік тридцять третій… Голод… Голод.

      У люті сталінській страшній

      Тінь смерті шастала по стінах.

      Сім міліонів (Боже мій!)

      Недолічилась Україна.

      Напевно, з витоків життя

      Не знав мій край, хоч як боліло,

      Щоб мати та своє дитя —

      Промовить СКАЧАТЬ