Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Не опускаючи очей… - Вадим Крищенко страница 15

Название: Не опускаючи очей…

Автор: Вадим Крищенко

Издательство: Фолио

Жанр: Поэзия

Серия:

isbn: 978-966-03-6260-4

isbn:

СКАЧАТЬ мій день… День удач та бажання,

      З криниці життя ще не випито все.

      І слово привітне, і слово неждане

      Мені рідну пісню на крилах несе.

      Сьогодні мій день. День добра, і любові,

      І ніжної музики в затінку тиш.

      Твій погляд, кохана, і коси шовкові

      Такі чарівні, як ніколи раніш.

      Сьогодні зі мною вітається чемно

      Берізка і небо – таке осяйне.

      Сьогодні весна ніби та наречена,

      Що вибрала з тисячі інших мене.

      Хай завтра на очі накотить сльозина,

      Із дерева втіхи залишиться пень

      І знову під серцем загіркне полинно…

      Та це не сьогодні… Сьогодні – мій день.

УКРАЇНСЬКИЙ РУШНИК

      Нам треба вишити рушник,

      Рушник любові та єднання.

      Вплетімо пісню, а не крик

      У це народне вишивання.

      Нам треба вишити рушник,

      Де кожна ниточка квітчаста,

      Щоб кожен з нас до правди звик,

      Повірив, що зустріне щастя.

      Щоб розбрат вже навіки зник,

      Загоїлись минулі рани —

      Нехай простелиться рушник

      На вулиці і на майдани.

      Хай кожен ниточку вплете,

      Не поспішаючи, поволі,

      В це вишивання золоте,

      Як в день новий своєї долі.

      Український рушник —

      З ним в дорогу рушай.

      Український рушник —

      Це найкраща з прикрас.

      Український рушник,

      Як вкраїнська душа, —

      Хай вітає усіх,

      Хай згуртовує нас.

▲▲▲

      Та невже це відцвітають вишні?..

      Ми так рідко тут були в саду.

      Біля плоту саджанці колишні

      Розрослися в довгому ряду.

      У турботах якось непомітно

      Пролетів, як птах, засівний час.

      Скоро в шибку знов загляне літо,

      Щоб до себе запросити нас.

      Скоро трави, що на оболоні,

      Голосом твоїм гукнуть мене,

      Скоро, скоро ягоди червоні

      Нам вишнева гілка простягне.

      А за літом осінь – жінка пишна

      Одягне намисто золоте…

      Та не поспішаймо… Біла вишня

      Ще сьогодні у саду цвіте.

ЗАБУЛОСЯ, ЗГАДАЛОСЯ…

      (З іронічним усміхом)

      За обрієм, за далями

      Журавлики дитинства.

      Забулося, згадалося,

      Припало жовтим листом…

      Потішилась весняночка

      Й розтала у тумані…

      Були колись паняночки —

      Уже зробились пані.

      Давно ті трави скошені,

      Що липли до сорочки…

      У літ товстому зошиті

      Все меншає листочків.

      Погасли дальні вогники,

      Що кликали щовечора…

      Зробились очі вогкими,

      Бо тугою обпечені.

      Не множаться, а діляться

      Літа, де більше осені…

      А я на щось надіюся,

      Надіюся і досі я…

      Журу за хвіртку вижену

      Та й покепкую трішки…

      Була колись горішина,

      А СКАЧАТЬ