100 знаменитих людей України. Оксана Очкурова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ випадками і всілякими перешкодами, що трапляються на нашому шляху». До того ж Борис у 1883 р. пов'язав своє життя з прекрасною дівчиною, теж учителькою і письменником-початківцем Марією Миколаївною Гладиліною (писала під псевдонімом М. Загірна, а пізніше – М. Чайченко). У них народилась єдина дочка Настя. Перешкод на шляху родини траплялося чимало, і Грінченки переїжджали з місця на місце стільки ж, скільки і працювали. Через обвинувачення місцевого попа-шовініста в «українофільстві» й іншій «агітації» за Борисом було встановлено стеження. Але в цих частих переїздах була й своя користь: «…того, що шукав [український лексичний і фольклорний матеріал], мав достатньо» – колекція для досліджень Бориса постійно поповнювалася. І він усього себе віддавав роботі, вже в 20 років сказавши слова, гідні навченого роками чоловіка: «Справи, справи – аж голова біла». Таким Борис Дмитрович і залишився у спогадах друзів і пам'яті народу – людиною, яка, за словами М. Чернявського, «більше працювала, ніж жила».

      За час свого вчителювання Грінченко найдовше затримався в селі Олексіївка, де в 1887—1893 pp. викладав у приватній школі X. Д. Алчевської, чиї педагогічні погляди збігалися з його власними. За сприяння цієї видатної жінки в Бориса була можливість успішно працювати в спокійних умовах. Він виявив неабиякі здібності педагога, і «сільський люд гаряче полюбив його, діти бігли до школи, як на свято». Адже вчитель багато уваги приділяв особистості дитини, шукав підхід до кожного свого учня і першою метою ставив не втовкмачування певних знань, а «пробудження, розвиток і зміцнення мислячої сили». Грінченко вчив дітей насамперед мистецтву думати й аналізувати і бачив у цьому запоруку гармонійного розвитку особистості. І, працюючи в період заборони навчання і видання книг українською мовою, він наполягав саме на її чільній ролі в майбутньому нації поряд із упровадженням нових прогресивних знань. У різні роки кілька своїх праць Борис Дмитрович присвятив питанням освіти і педагогіки. Це методичний посібник «Українська граматика для навчання читанню і письму» і хрестоматія «Рідне слово», якими користувалися і в перші роки після Жовтневої революції, а також роботи «Яка тепер народна школа на Україні» (1896 р.) і «На безпросвітному шляху. Про українську школу» (1907 p.).

      Треба сказати, що на професійному рівні Грінченко-поет почав писати ще в 17-літньому віці, коли послав деякі свої вірші І. Нечую-Левицькому, який їх схвалив і помістив у галицькому журналі «Мир». З того часу Борис Дмитрович систематично публікувався в різних українських виданнях й окремих книжечках під псевдонімом Іван Перекотиполе і Василь Чайченко. Серед його літературної спадщини ліричні вірші (збірник «Під хмарним небом», 1894—1895 pp.), розповіді та повісті, зібрані в тритомнику «Твори Василя Чайченка», побутові, історичні та комедійні п'єси («Непокірний», «Хмари нагнало», «За батька»), дитячі розповіді («Ксенія», «Дзвоник», «Іспит», «Грицько»). Їх створення Грінченко вважав «обов'язком, який подобається йому». Автор настільки СКАЧАТЬ