100 знаменитих людей України. Оксана Очкурова
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу 100 знаменитих людей України - Оксана Очкурова страница 11

СКАЧАТЬ репресій і депортацій радянськими військами населення України.

      НКВС уже під час львівського процесу 1936 р. виявляв цікавість до ОУН і самого Бандери. Адже тоді Степан Андрійович заявив: «ОУН бореться з більшовизмом тому, що більшовизм – це система, за допомогою якої Москва поневолила українську націю, знищивши українську державність… Більшовики застосовують методи фізичного знищення – масові розстріли і голод, тому і ми в боротьбі з ними застосовуємо фізичні методи».

      Тепер організації випала реальна можливість показати, що вона виступає проти будь-яких окупантів України, чию б форму вони не носили. Після звільнення з польських в'язниць більшості оунівців почалося формування густої мережі ОУН по всій Україні, налагодження широкомасштабної діяльності. Незабаром Бандера прибув до Кракова для узгодження подальших планів. Було потрібне також термінове лікування хвороби суглобів, що загострилась у в'язниці. Довелося нелегально перетинати радянсько-німецьку демаркаційну лінію.

      На той час в організації були внутрішні конфлікти: між молодими і більш досвідченими, між керівництвом, що комфортно живе в еміграції, і основною масою членів ОУН, що працювали за умов підпілля і поліцейського переслідування.

      Лідер ОУН Євген Коновалець, використовуючи свій дипломатичний і організаційний талант, умів гасити суперечності. Загибель його 1938 р. у Роттердамі стала важкою втратою для націоналістичного руху. Спадкоємцем Коновальця став його найближчий соратник, полковник Андрій Мельник – людина добре освічена, стримана і толерантна. Подальші події прийняли драматичний оборот для українського національно-визвольного руху.

      Після нарад у Кракові і Відні Бандеру було делеговано до Рима для переговорів з Мельником. Головна розбіжність між Проводом ОУН і Крайовою екзекутивою полягала в стратегії національно-визвольної боротьби. Бандера і його однодумці вважали за необхідне підтримувати контакти з усіма воюючими сторонами, не зближаючись ні з яким угрупованням, розраховуючи лише на власні сили, оскільки в незалежності України не був зацікавлений ніхто. Фракція Мельника вважала, що потрібно робити ставку на Німеччину.

      Не зумівши домовитися, кожне з двох угруповань проголосило себе єдиним законним керівництвом ОУН. Надалі антагонізм між ними досяг такого загострення, що вони нерідко боролись одне проти одного з такою жорстокістю, як і проти ворогів України.

      Ставлення німецького керівництва до ОУН було суперечливим. Користуючись цим, бандерівцям удалося створити «Легіон українських націоналістів», що складався з двох батальйонів – «Нахтіґаль» (соловей) і «Роланд». Німці планували використовувати їх у підривних цілях, а Бандера сподівався, що вони стануть ядром майбутньої української армії.

      30 червня 1941 p., відразу ж після відступу Червоної Армії, Національні збори у Львові проголосили Акт відновлення Української державності. СКАЧАТЬ