Заборонені ігри. Юрій Покальчук

Чтение книги онлайн.

      От падло, подумав я. Та врешті в сраці я мав усю цю історію. Доведу до кінця, напишу крутий репортаж, зароблю свої бабки і забуду всю цю пиздувату трахомудрію з цими педофільними тьотками і малолітніми йобарями. Куди я вліз, і на хріна воно мені!

      Мало того, що вчора всі сучки як зговорились – та хвора, та зайнята, до тієї родичі приїхали, та йдіть ви всі до йобаної мами. Я ото так подумав і меланхолійно набухався вчора сам з собою, компанія була неговірка і приємна, але трохи мрячна, отож і настрій сьогодні такий, а тут Вован зі своїми підйобками.

      Отоді поночі я раптом зрозумів, що мені бракує простого і звичайного почуття. Не сексуального задоволення, а простого і звичайного почуття закоханості в когось чи у щось. А ще простіше простого – я раптом побачив свою власну істину, голу і дурну, як пень. Виявилось, що я просто хочу, щоби біля мене на ліжку вранці лежав хтось, кого я люблю не тільки в момент пристрасті, а просто так, навіть не їбатись, просто, щоби був, щоби був поруч або хоч десь поряд, або навіть десь на кухні… Тут я сам із собою забалакався, то все ж де – на кухні чи на ліжку – питаю себе сам. І чесно кажу – коли прокинусь, щоби поряд простий доторк іншого тіла доставляв мені приємність.

      Колись так було, колись, коли я закохався в свою колишню дружину, так, я пригадую, як лишив її в квартирі, яку тоді винаймав, після першої з нею ночі, і поїхав на роботу, а вона відсипалась там, і я почував її цілий день, і цілий день хотів до неї, не можу сказати, що хотів її тільки фізично, хотів її по-всякому, але над усе, просто як її, щоб вона була тут.

      І я певний час був щасливий, коли вона була вранці біля мене, і я вночі засинав у млосному розніженні, здвалось розчинявся в ній, з нею, ми зливались тілами в одне ціле, з нею я зникав, ставав іншим, не собою, не я, неіснування, небуття. Знею – це одне слово, ці звуки не розчіпляються, – знею, знею, знею…

      А потім все почало руйнуватись, як замки на піску. З нічого раптом виникали проблеми, з нізвідки піднімались вулкани нерозумінь, негараздів, неприйняття, і одного разу вона сказала – я більше не можу, і я розумів, що вона не може, і я не міг теж, і вона пішла, і так минуло п'ять років, і тепер я тужу не за нею, а за тим відчуттям і почуттям, якого по тому СКАЧАТЬ