Покоління джинс. Втекти з СРСР. Дато Турашвили

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ куртку «Вранглер», яку Гега дуже любив, але ніколи не казав про це, бо Дато був дуже добрим і одразу зняв би ту джинсову куртку й подарував би другу. Дато ж був добрим не через те, що його батько працював у міністерстві у справах інтуристів, і все одно не обділив би джинсами улюбленого сина.

      Ні, не тому.

      Просто Дато був дуже добрим та й годі.

      Того ранку Гега вирішив позичити в Дато на день ту вранглерівську куртку, точніше на півдня – він зустрінеться з Тіною, вибачиться й надвечір поверне її господареві.

      Він голосно гукнув з вулиці, і з вікна визирнув Важа – молодший брат Дато. Важу кликали Простаком, і був він таким самим добрим хлопцем, як і його старший брат. Гега привітав Важу піднятою рукою:

      – Як справи?

      – Нічого.

      – Чого не в школі?

      – Згоріла.

      – Коли?

      – Сьогодні, вранці. Ще досі горить.

      – Ух ти!.. Де твій брат?

      – Не знаю, як прокинувся, його вже не було.

      – Мабуть, тебе пожежники галасом розбудили…

      Обидва голосно, від душі засміялися. Потім Гега знову підняв руку, прощаючись з Важею і вже було повернувся, аби піти, коли той гукнув навздогін:

      – А що ти хотів?

      – Нічого, я потім зайду.

      – Скажи мені.

      – Нічого такого, хотів на день вранглерівську куртку позичити.

      – Зачекай-но.

      Простак щез у вікні й за кілька секунд вже стояв надворі, перед Гегою, тримаючи в руці джинсову куртку.

      – Бери, Дато постійно її носить, але сьогодні лишив. Тобі пощастило.

      – Не треба, хай буде, потім візьму.

      – Бери. Насправді вона моя, батько привіз її мені, та вона виявилась завеликою. Дато її тимчасово носить. Потім все одно мені залишиться. Це справжній «Вранглер». Не линяє, нічого такого…

      Гега посміхнувся й простягнув Простакові руку.

      – Сьогодні ж поверну.

      – Повертай, коли схочеш, вона поки що завелика. Або нехай буде у тебе, поки я не підросту.

      Тепер Гега засміявся вголос.

      – А як же Дато?

      – Дато йде ченцем у монастир, навіщо вже йому джинси…

      Тепер і Важа голосно засміявся разом з Гегою. Він згадав, що у Дато справді був якийсь знайомий чернець у одному монастирі, до якого він часто їздив останнім часом. Кілька разів обіцяв узяти з собою Гегу, але поки то були лише обіцянки, та й не до цього йому зараз було. Він подякував Важі й обійняв його по-тбіліськи.

      Тбілісі був столицею вже протягом тисячі п’ятисот років, і, як у кожній столиці, хорошого тут відбувалось стільки ж, скільки й поганого. А що ж могло бути гіршим для Геги: у Земелі [2], перед підйомом до академії, його, коли він йшов на побачення, зустріли троє з ножами, вимагаючи зняти джинсову куртку. На той час по Земелі ще ходили тбілісці, тому було трохи дивним, коли якийсь тип звернувся до Геги – мовляв, брате, є діло на хвилинку, запросив СКАЧАТЬ