Відгуки. Леся Українка

Чтение книги онлайн.

      Завжди терновий вінець

      буде кращий, ніж царська корона.

      Завжди величніша путь

      на Голгофу, ніж хід тріумфальний.

      Так одвіку було

      й так воно буде довіку,

      поки житимуть люди

      і поки ростимуть терни.

      Але стане вінцем

      лиш тоді плетениця тернова,

      коли вільна душею людина

      по волі квітчається терном,

      тямлячи вищу красу,

      ніж та, що кричить на майданах:

      «Гей, хто до мене? Ходіть,

      я кожному в руки даюся».

      Путь на Голгофу велична тоді,

      коли тямить людина,

      нащо й куди вона йде,

      не прагнучи інших тріумфів,

      знаючи іншу величність,

      ніж ту, що на троні гукає:

      «Я з ласки бога цариця,

      бо, гляньте, – сиджу на престолі !»

      Хто ж без одваги й без волі

      на путь заблукався згубливу,

      плачучи гірко від болю,

      дає себе тернові ранить,

      сили не маючи стільки,

      аби від тернів боронитись, —

      боже, пожальсь тої крові,

      що марно колючки напоїть !

      Ліпше б вона на обличчі

      краскою втіхи заграла,

      очі комусь звеселяючи

      десь на невинному святі.

      Де поділися ви, голоснії слова,

      що без вас моя туга німа?

      Розточилися ви, як весняна вода

      по ярах, по байраках, по балках.

      Чом не станете ви, як на морі вали,

      не гукнете одважно до неба,

      не заглушите туги прибоєм гучним,

      не розіб’єте смутку моєї душі

      міцним напрасним натиском бурі?

      Я не на те, слова, ховала вас

      і напоїла крів’ю свого серця,

      щоб ви лилися, мов отрута млява,

      і посідали душі, мов іржа.

      Промінням ясним, хвилями буйними,

      прудкими іскрами, летючими зірками,

      палкими блискавицями, мечами

      хотіла б я вас виховать, слова!

      Щоб ви луну гірську будили, а не стогін,

      щоб краяли, та не труїли серце,

      щоб піснею були, а не квилінням.

      Вражайте, ріжте, навіть убивайте,

      не СКАЧАТЬ