За сестрою. Андрій Чайковський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ганялась по майданi, а парубки, засунувши бадьоро шапки на одно вухо, проходжувались повагом по вулицях, зиркаючи за дiвчатами, що теж оподалiк збиралися й ладились заводити вулицю.

      Як тiльки сонце перестало пекти, взялися дiвчата за руки й почали спiвати пiсень. До них наблизилися парубки i стали собi ж пiдтягати.

      Пiсня притягнула i старих людей. Вони теж окружили молодих, придивляючись до їх забави, хоч була така звичайна рiч в українському селi, яка кожного лiта в недiлю або свято повторялася. Оподалiк вiд того гуртка те саме робило молодше поколiння Спасiвки: дiти недолiтки, хлоп'ята й дiвчата. А все те в святочних строях, вмите та вичесане, заквiтчане й прибране.

      Любо було глянути.

      Навiть панотець Амвросiй не видержав i вийшов на майдан подивитися на вулицю та послухати пiсень.

      Над самим вечором пригнали пастухи худобу з пасовища.

      Знову новий образок. Пастухи вигукували й заганяли товар у ворота. Поважнi корови та воли, гойдаючи головами, йшли до своїх загород. Вiвцi мекали, тиснулись в гурток, а конi розбiглися по майданi та скубали траву.

      Корови й не гадали виминати вулицi, а йшли в саму середину мiж дiвчат. Настав великий крик i смiхи, усе розбрелось. Дiд Андрiй сидiв iз сусiдом Панасом на призьбi. Покурюючи люльки, розмовляли про господарство.

      – Цього року, мабуть, урожай буде, – каже Панас.

      – Дай Господи! Щоб лише в злу годину не вимовити…

      – Ходив я сьогоднi вранцi в царину, – аж душа радiє, таке все повиростало.

      – Щоб хоч сарани не було…

      – От i не говори! Хай свята Покрова заступить, – сказав Панас i перехрестився…

      – Та я цього не бажаю, але всяко буває…

      В цiй хвилинi надбiг гурток малих хлопцiв, що гнались за дiвчатами ровесницями та вигукували, смiючись…

      – Мурашки, ховайте подушки, татари йдуть…

      – Не викликуй чорта з пекла! – гукнув дiд Андрiй.

      Та хлопцi на це не зважали, а ганяли далi. Один хлопець пiймав Ганю за плече та так сiпнув, що дiвчина впала на землю. В цiй хвилинi прискочив до нього Павлусь i схопив за в'язи.

      – Як ти смiєш? Це моя сестра…

      Цей обернувся i вхопив Павлуся теж.

      Стали борикатися.

      Павлусiв противник був старший i дужчий. Вiн ухопив Павлуся пiвперек i тиснув цупко руками. Оба червонi, мов буряки, стали змагатися. Зараз обступили їх iншi i придивлялися, хто кого переможе, хоч усiм здавалося, що Павлусь не дасть ради.

      Та воно не так сталося. Павлусь пiднiс вгору свого противника та, як лише цей вiдстав вiд землi, розмахнув ним i кинув на землю.

      Тому стало соромно i лежачи ще, вiн став Павлуся бити кулаками…

      – Гов! Пiвнi! – гукнув якийсь парубок i вмить розiрвав воюючих… – Досить з вас, обидва ви славнi козаки будете…

      Хлопцiв наче б водою обiлляв…

      – Не зачiпай Ганi, – говорив Павлусь, – нiхто не смiє її торкнути, а то поб'ю…

      – Хiба ж вона мальована? Чого лiзе до гурту таке «не чiпай мене»…

      – Павлусю, СКАЧАТЬ