Дорогою ціною. Михайло Коцюбинський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Та й навіщо, коли навкруги Січі скрізь слободи, а в тих слободах живуть наші люди з жінками, з дітьми. Турок дає землю — займай, скільки твоя сила. Вона про се довідне знає од людей. Вони оселяться в слободі, вона хазяйнуватиме, а він із Січі наїздитиме додому, а то й зовсім облишиться на господарстві… А тим часом у дорозі вона хустя випере йому, догляне, голову змиє. При своїй небозі добре і в дорозі… Хіба не знає приказки?… Ну, хай же він не супиться, мов сич на гіллі, й веселіше гляне на свою Соломію, що задля нього вбралась у штани та ладна мандрувати хоч на край світу Остап осміхнувся. Він, властиво, радий був Соломії, лише ота несподіванка збила його з пантелику.

      — А щоб же тебе муха вбрикнула, що ти вигадала!… — повеселішав Остап. — Та чого ми тут стоїмо? — схаменувся він ураз, — день як бик, і вже он курить щось шляхом…

      Справді, сонце встало й оглядало світ палаючим оком, а на степовому горизонті немов справді завислі хмарка куряви.

      Остап із Соломією звернули з шляху на поле і незабаром знайшли те, чого їм було треба. Тут, у кориті висхлого бурчака, облямованого по високих берегах червоним польовим маком, було безпечніше, ба навіть і деякі вигоди трапились їм: вони надибали степову криничку, джерело, що ледве сльозило й виповняло природну западинку, оброслу травою, а далі течійкою шилось по закрутах рівчака. Тут вони порішили спочити. Спільний сніданок і можливість перекинутись щирим словом із близькою людиною — дорешти помирили Остапа з несподіваним випадком; його значно заспокоїли Соломіїні доводи, і обидва товариші, вже без зайвих турбот, натомлені нічницями, твердо поснули сном молодості.

      Сонце було низько, так у два чоловіки від землі, коли Остап прокинувся. Він хотів збудити Соломію, але лиш глянув на неї, як схопився за боки від шаленого реготу.

      — Ха-ха-ха!… От козак — разкозак!…- реготався Остап. — Ха-ха-ха!…

      Той регіт збудив Соломію. Вона схопилась і, протираючи очі, здивовано зиркала на Остапа.

      — Ти чого?…

      — Продери, продери очі… Ха-ха-ха!…

      — Бачу вже… Та чого ти?

      — Ну, тепер ходім.

      Остап підвів Соломію й потяг її до кринички.

      Стань на коліна і дивись у воду…

      Соломія нагнулась і зазирнула до кринички. Звідти глянуло на неї свіже, повне обличчя з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся, що під час сну повисмикувалось із-під очіпка.

      — Тепер глянь на свої ноги.

      Соломія глянула і враз залилася дзвінким сміхом.

      — Ха-ха-ха!…- не вгавав Остап. — Голова молодицина, а ноги парубочі…

      Вони реготались, мов діти: вона — тонко і дзвінко, як молода дівчина, він — грубше, передчасним баском двадцятилітнього парубка.

      — Що ж воно буде? — спитав перегодом Остап. — Таж як хто підгледить твій очіпок, не мине нас халепа.

      — А ось що буде! — рішуче промовила Соломія і з сими словами здерла з голови очіпок. СКАЧАТЬ