Вибрані твори. Михайло Коцюбинський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ гарячі, які їй сняться... Там, на піску, над морем, зацвіла тепер її любима квітка — гірський крокіс...

      — О-ля-ля... о-на-на...

      Зорі висять над землею, місяць — над морем...

      — Ти здалеку?

      Алі здригнувся. Голос ішов зверху, з даху, і Алі підняв туди очі.

      Фатьма стояла під деревом, а тінь од нього вкривала Алі. Він спаленів і заїкнувся:

      — З-під... Смірни... далеко звідси...

      — Я з гір.

      Мовчанка.

      Кров бухала йому до голови, як морська хвиля, а очі полонила татарка й не пускала од своїх.

      — Чого забився сюди? Тобі тут сумно?

      — Я бідний — ні зірки на небі, ні стебла на землі... заробляю.

      — Я чула, як ти граєш...

      Мовчанка.

      — Весело... У нас у горах також весело... музики, дівчата веселі... у нас нема моря... А у вас?

      — Близько нема.

      — Йохтер?[5] І ти не чуєш у хаті, як воно дихає?

      — Ні. У нас замість моря пісок... Несе вітер гарячий пісок, і ростуть гори, немов горби верблюжі... У нас...

      — Ц-с-с!

      Вона наче ненароком висунула з-під фередже білий, випещений вид і поклала з фарбованим нігтем палець на повні рожеві уста.

      Навкруги було безлюдно. Блакитне, як друге небо, дивилось на них море, й лиш біля мечету просунулась якась жіноча постать.

      — Ти не боїшся, ханим[6], розмовляти зо мною? Що зробить Мемет, як нас побачить?

      — Що він схоче...

      — Він нас заб’є, як побачить.

      — Як він схоче...

      Сонця не було ще видно, хоч деякі шпилі яйли вже рожевіли. Темні скелі виглядали понуро, а море лежало внизу під сірою поволокою сну. Нурла спускався з яйли і сливе біг за своїми буйволами. Він поспішався, йому було так пильно, що він не помічав навіть, як копиця свіжої трави зсувалась із гарби на спини буйволам і розтрушувалась по дорозі, коли високе колесо, зачепившись за камінь, підкидало на бігу плетеною гарбою. Чорні присадкуваті буйволи, покручуючи мохнатими горбами й лобатими головами, звернули в селі до свого обійстя, але Нурла опам’ятався, повернув їх у другий бік і зупинився аж перед кав’ярнею.

      Він знав, що Мемет там ночує, і шарпнув двері.

      — Мемет, Мемет! Кель мунда![7]

      Мемет, заспаний, скочив на ноги і протирав очі.

      — Мемет! Де Алі? — питав Нурла.

      — Алі... Алі.. тут десь...— і він обвів зором порожні лавки.

      — Де Фатьма?

      — Фатьма?.. Фатьма спить...

      — Вони в горах.

      Мемет витріщив на Нурлу очі, спокійно перейшов через кав’ярню і виглянув надвір. На дорозі стояли буйволи, засипані травою, і перший промінь сонця лягав на море. Мемет вернувся до Нурли.

      — Чого ти хочеш?

      — Ти божевільний... Я тобі кажу, що твоя жінка втекла з дангалаком, я їх бачив СКАЧАТЬ