Вибрані твори. Михайло Коцюбинський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ неї дивилась на нього страшними очима відтята голова.

      І кожен раз, як і тепер, було йому страшно і серед тиші калатало серце. Властиве, се було добре. Він сам викликав ту уяву, оберігав той страх і той настрій, ворушив його, немов болючий зуб. Він хотів, щоб душа в його гойдалась, як хибкий човен на морі, тремтіла, як лист на вогні, щоб стала прозорою, легкою й могла злинути в небо. Так щиро він прагнув єднання з Богом.

      Абібула підійшов до теке; ще нікого не було. Скрізь тихо й темно.

      Абібула став під тополею. Чекав. Дививсь на зорі і вбирав у себе таємну тишу святого місця. Йому було так добре, в голові трохи крутилось, душа сподівалась розкошів молитви і тріпала, як птиця крилами.

      Нараз від стіни відділилась біла фігура.

      — Ахшам хаір олсун![13]

      — Ахшам...

      Те «ахшам» брата, тихе, як нічне шелестіння тополі, здалось незвичайним, таємним. Дервіші помалу збирались.

      ї мороку ночі, як із туману, випливали фігури у довгих халатах, у білих чалмах, мовчазні й поважні.

      — Ахшам! Ахшам!.. — шелестіли слова, як сухе листя, й гинули серед ночі.

      В вікні теке блимнув несмілий вогник.

      Тихо ступаючи, гордо пройшов у теке шейх[14], високий, пишно зодягнений. Пішов, подивився і знов вернув додому. Ні до кого не обізвався, ніхто до нього. Він тепер постив і дав зарік мовчати.

      Серед тиші чутно було, як десь далеко торохтів віз.

      Дервіші сходились. Кидали слово-два, тихо, пошепки, й мовкли. Дзвінко дзюрчала вода. Високі тополі все шелестіли. Біліли в темряві чалми і бороди.

      Підкотивсь до теке віз і став. Коняка форкнула. Два чоловіки скочили з воза, мовчки підняли кожух, під яким щось стогнало.

      — Меджін... меджін...[15] — хтось сказав стиха.

      Зняли слабого на руки і понесли у теке. Ноги висіли в нього безвладно, як перебиті.

      Знов стало тихо. Усі чекали. Абібула не зводив очей з теке, над яким здіймавсь мінарет, мов білий привид.

      Та ось усі стрепенулися. В вікні мінарета мигнула тінь, і зараз розлігся спів муедзина — сумний, скрипучий та жалібний.

      Всі знялись із місця.

      В теке було темно. Тільки коло міграбу[16], де стояв шейх, горіли дві прості лампи. Низька закопчена стеля, темні килимки на помості, нерівні, колись іще білені стіни, холодне сперте повітря — скоріш нагадували запущений склад, ніж дім Божий. Ряди стоптаних капців, полишених біля порога, насичали повітря їдким запахом поту. Люди ставали рядками і прикладали руки до вух: ми слухаєм, Боже!.. Почалась звичайна мусульманська відправа і скоро скінчилась.

      Тихо, босими ногами, підходили дервіші до шейха, вклонялись і сідали долі в кружок... Ноги під себе, плече до плеча, у тісне братерське коло. Абібула чув теплі плечі своїх сусідів. Йому здавалось, що його тіло розширилось, зросло праворуч і ліворуч, аж ген далеко, СКАЧАТЬ