Рапсодія у Ре мінорі. Ярослав Трінчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ стоїть, як померти.

      – Тимофію, перестань говорити дурниці.

      – Бачиш, і ти розумієш, що життя то дурниця.

      – Не чіпляйся до фраз, які нічого не значать.

      – Вірно, Яночко, вірно. Та не тільки те, про що ми говоримо, нічого не значить, не значить нічого саме життя. У всякому разі, для мене. Тепер я лише думаю, який кінець обрати. Стрілятися – банально. Мабуть, поїду на Кавказ, викопаю у льодовику яму, прийму снотворне, напишу записку «Найближчі сто років прошу не будити» і засну собі спокійно.

      – Ти жорстокий і безсердечний егоїст.

      – Знаєш, як відрізнити егоїста від альтруїста?

      – Якась дурниця?

      – Цілком серйозно.

      – Ні, не знаю.

      – Того, хто хотів би знати, хто він, треба скинути з сьомого поверху. Якщо кричить «Рятуйте!» – закінчений егоїст, якщо застерігає: «Бережіться там внизу!», то альтруїст.

      – Тобі тільки б жартувати.

      – Моя добра дівчинко, мені здається, найбільшим жартом є те, що я прийшов у цей світ. Я тут чужий. Я не вписуюся у суспільство. У мене жодна справа не виходить добре. За що б не брався, що б не робив – усе не так.

      – Не говори такого. Ти прекрасний архітектор. Ніхто не має стільки замовників.

      – Так, багачі наймають мене, і я будую їм гарні «хатинки». Водночас спостерігаю, як опаскуджуються наші міста безглуздими спорудами.

      – Тимофію, не можна мучити себе тільки тому, що ти не головний архітектор держави.

      – Не тільки. Мені здається, що переді мною якась стіна, і я не знаю, як обійти її, а пробити нема сили.

      – То стіна між тобою і людьми. Але ти сам її звів.

      – Можливо… Очевидно, я не можу жити в бруді.

      – Тимофію – яке у тебе гарне ім’я! – ти витворив собі уявний світ, а що там іншим важко перебувати, або навіть неможливо, то вони не винні.

      – Тобі зі мною важко?

      – Іноді – нестерпно.

      – Я у цьому причина?

      – Ні.

      – Тоді хто?

      – Тут винуватого не може бути… Є те, що є… А знаєш, чому музика така прекрасна?

      – Не знаю.

      – Тому, що музика це гармонія, а те, що довкола – хаос. Ти прагнеш гармонії між собою й суспільством, але хаос у ньому визнавати не хочеш. Але він є, і буде вічно.

      – Маєш рацію. А далі?

      – А далі – постав собі завдання, яке годен виконати. Замахнись аж на неможливе, тільки не шукай того, чого бути не може.

      – Ти розумно говориш. Розумно… А не здогадуєшся, чому люди охоче дають поради?

      – Ні.

      – Бо їм не треба їх виконувати. Яке завдання може собі ставити безробітний архітектор… Яно, я знаю, як зробити міста прекрасними, а наді мною насміхаються… Розумієш, насміхаються, як над ненормальним. Скажи, я нормальна людина?

      – Тимофію, що за питання дитяче.

      – Ти мене визнаєш. Спасибі і на тому. Але ж ти хочеш, аби я був іншим…

      – Та СКАЧАТЬ