Соната для вітру та ночі. Ярослав Трінчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що робитимемо? – спитав Василь.

      – Поїдемо, накупаємося в морі. В мене відпустка, тому проблем нема. Як ти?

      – Я ж бо сам розпоряджаюсь часом.

      – Їдемо дня через три. Візьми акваланги, усе знаряддя для підводної й надводної рибалки й про всяк випадок пістолет.

      – Добре.

      – Намет також. І нікому ні словечка.

      – Та зрозуміло ж…

      – Їдемо твоєю машиною.

      – Гаразд.

      – Своїм у «академії» скажи, аби порядок навели у документах. Ну й нехай будуть обережні. Й готові до усього.

      – Знову наліт готується?

      – Так. І серйозний. На аргументи зважати не стануть. Якщо є гроші, то сховайте.

      – Дякую. Нічого в них не вийде. Уже не ті часи.

      – Я теж так думаю. Скажи, нехай знайдуть порядних журналістів й піднімають галас на весь світ. А ми, поки-що, їдемо на море.

      – Мене мої осудять. Скажуть, що втік навмисне.

      – Може трапитись так, що нагоди в нас більше не буде.

      – Їдемо.

      Через кілька днів на безлюдному побережжі моря друзі розкинули намет і підготувались до рибалки.

      Що Оксана і Марта були подругами, достеменно сказати не зміг би ніхто. Оксана пішла в бізнес, Марта осталась працювати в школі. Учила дітей української.

      – Ви до нас ставитесь несправедливо, – сказала якось Оксана Марті. – Вам здається, що ми обдурюємо всіх, крадемо звідусіль і взагалі люди непорядні. Так, багато серед нас є непорядних. Багато, на жаль. Але, повір, посеред нас стрічаються люди, які розуміють, що таке честь, шляхетність… Одного такого, здається, я навіть зустрічала…

      – Оксано, облиш. Ти знаєш, що я тебе шаную. – Марта підійшла до подруги і торкнулась до її руки. – Я бачу, як ти працюєш.

      – Починала я просто. Один знайомий, людина порядна, як для нашого чиновника, посприяв, аби я в кредит отримала лісоматеріал для шахт, а ті за ліс дали мені вугілля, котре я виміняла на електроенергію, якою закрила борги одному господарству, а воно у свою чергу дало мені свій товар. Товар, а це, скажімо, комбайн, я виміняла в одного крупного фермера за урожай. Урожай – то уже майже готівка. Склали угоду на соняшникове насіння. Та насіння забрав рекет (місцева влада за якісь борги), тож вирвала у нього я пшеницю. Завантажила на елеваторі, все, як годиться. Тільки відправив елеватор пшеницю третього класу, а одержали на нашому елеваторі пшеницю п’ятого класу. Два роки роботи вхолосту. Далі. На кожній операції треба платити. Як не податок, то хабарі. Як тільки пішли у рух товари з’явилося з десяток прохачів: лікарня, школа, податкова, міліція, різні фонди, партії, добровільні охоронці і так далі. Та якби я змогла дати допомогу, скажімо, лікарні, на цю допомогу я повинна сплатити ПДВ. Що таке ПДВ, питаєш? Це одиниця виміру тупості українського політикума. Чим вище посада, тим більше пдв. Взагалі, то це податок на додану вартість і у розвинених державах платять його там, де перевиробництво СКАЧАТЬ