Тарас Шевченко та його доба. Том 1. Віктор Берестенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ був Грибоєдов, було животворне сонце Пушкіна. Звичайно, спілкування з передовими людьми Росії благотворно вплинуло на світогляд молодого поета, як благотворно вплинуло воно свого часу й на Адама Міцкевича. Але все-таки доводиться визнати, що свою дорогу, як дорогу національного й народного поета, обрав собі й визначив собі Шевченко сам. І разом з тим він, спираючись на традиції української, російської, польської, світової літератури, вільно плаваючи в безмежному морі народної творчості, вже замолоду виробив свій самобутній стиль, свою манеру, своє віршування, свій неповторний голос.

      Початок літературної праці

      Шевченко почав свою літературну діяльність баладами, романсами, піснями народного характеру, реалістичними поемами, як «Катерина», поемами-фантазіями, як «Гамалія» та «Іван Підкова»; про «Гайдамаків» вже була річ. Загалом кажучи, багато речей Шевченка ми тільки штучно, умовно підводимо під поняття того чи іншого жанру. Своєрідність написаного він сам усвідомлював, даючи несподівані підзаголовки: «Сон» – комедія, «Великий льох» – містерія… «Сон», «Кавказ», «Посланіє» («І мертвим, і живим…») показали на весь зріст Шевченка як поета-революціонера, поета-трибуна і поета-мислителя. Ми часто називаємо ці речі сатирами або, вживаючи вишуканішого терміну, інвективами. Але як же переплетений у цих творах сатиричний елемент з елементом високопатетичним! Один тільки приклад із «Кавказу»:

      Слава! Слава!

      Хортам, і гончим, і псарям,

      І нашим батюшкам-царям

      Слава!

      І вам, слава, сині гори,

      Кригою окуті,

      І вам лицарі великі,

      Богом не забуті.

      Борітеся – поборете,

      Вам Бог помагає!

      За вас правда, за вас слава

      І воля святая!

      Зовсім у різних, у протилежних тональностях лунає слава в чотирьох перших рядках цього уривка і далі: з гострого сарказму вона без усякого переходу обертається в палку і щиру хвалу. На цих змінах тональності побудовані і «Сон» і «Посланіє», де так дивовижно сусідять одно з одним і ліричний плач, і гротеск, і вбивча сатира, і урочиста ода… Сказати, що нічого подібного не було в українській літературі до Шевченка, – мало. Не так багато було таких явищ і в світовій літературі.

      Лірична сутність Шевченкової поезії

      Шевченко – лірик передовсім. Ліричним тоном закрашені всі його твори, він раз у раз звертається в своїй розмові до своїх героїв – і до безщасної Катерини, і до мальовничого Гамалії, і до гайдамак, що нібито обступили поета в петербурзькій кімнаті. Він чудовими ліричними словами починає свого «Сліпого», свою «Княжну». Але цікаво, що ліричні поезії в точному розумінні слова, поезії-сповіді повним цвітом розцвіли у нього не змолоду, як це звичайно буває, а в цілком дозрілому вже віці.

      1844 р., тобто через сім літ після «Причинної», вилилося з поетового серця таке інтимне признання:

      Чого мені тяжко, чого мені СКАЧАТЬ