Настане день, закінчиться війна…. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ моложавий офіцер мав лише одну зірку, але на зеленому комірі. Звичних піхотинцям погон не було, лише на лівому плечі жовтів тонкий шнурок.

      – Теодор Засмужний, селянин з Кам’янки Лісної, – говорив унтер-офіцер. – Попередньою комісією признаний годним до військової служби. Роздягайтесь!

      Коли Теодор залишився в одних лише підштаниках, з-за столу підвівся лікар і підійшов до нього. Він вийняв із бокової кишені довгу трубку і приставив її до грудей Теодора. Слухав довго, наказуючи то дихати, то ні.

      Потім він виміряв його зріст, зважив.

      – Годний! – лише сказав він.

      – Одягайтесь! – наказав унтер-офіцер, а коли той став одягатися, запитав: – Czy znasz dobrze język polski?[2]

      – Pewnie,[3] – відповів Теодор.

      Він був готовий до такого питання.

      Раптом стрепенувся офіцер, що до того часу лише індиферентно мовчав.

      – Sprechen Sie Deutsch?[4] – запитав він.

      – Ja, – здивовано кивнув Засмужний. – Ich spreche.[5]

      – Gut. Wieviel Klassen Sie beendeten?[6]

      – Vier.[7]

      – Haben Sie eine Pferde zu Hause?[8]

      – Іch habe, – відповів Теодор і добавив: – Fünf.[9]

      Засмужний внутрішньо зібрався. Невже йому пощастить, і він єдиний з каменюхів служитиме в уланах? Ото брат здивується!

      А офіцер нахилився вперед і через свого сусіда сказав писарю лише одне слово:

      – Dragoner![10]

      Драгуни! Невже йому це не причулося? Елітні війська усього цісарства! Він взагалі не пам’ятав такого, щоб односельці служили в драгунах. Правда, драгуном був сусідський дід Овсій, але це було ще за прусської війни, та й помер той вже три роки тому.

      – Ви вільні, – сказав унтер-офіцер. – Почекайте, вас повідомлять, що робитимете далі. Нехай зайде Камінецький.

      Не пам’ятаючи себе, Теодор вийшов з кімнати. Він лише кивнув сусідньому призовникові, щоб той зайшов, а сам притулився до стіни.

      – Ну? – тільки і запитав Михайло. – Піхота?

      Теодор заперечливо похитав головою.

      – Кавалерія.

      В очах друзів він побачив неприховану заздрість.

      – Улани?

      Він усміхнувся.

      – Беріть вище, – відповів. – Драгуни!

      Цього, звичайно, ніхто не чекав. Присутні навіть не знали, як реагувати на цю новину, а Теодорові не сиділося на місці. Йому хотілося якнайшвидше побачити брата і повідомити про своє везіння. Але покинути приміщення він не міг: дисципліна – понад усе!

      Більше ніяких несподіванок не трапилося. Всі решта хлопців потрапили у піхоту. Коли вони вийшли з будинку, то зіткнулися з черговою десяткою, яка саме заходила всередину. Теодор знайшов односельчан, серед них стояв брат.

      – Як? – запитав він.

      – Кавалерія, – гордо відповів Теодор і, побачивши кислі обличчя поляків, що прислухалися СКАЧАТЬ