Микола Амосов. М. П. Згурская

Чтение книги онлайн.

      Восени Амосова – одного з найбільш успішних «школярів» – перевели до «техніків»: їх передбачалось випустити достроково, цього вимагала п’ятирічка. Останній рік навчання завершився практикою – півроку на лісопильному заводі в селі Луковець. Відразу після практики «технікам» оголосили, що навчання завершилося.

      У 1932 році Миколу Амосова було розподілено до Архангельська на лісозавод імені Молотова. Як він сам підвів риску: «Юність закінчилася. Щаслива? Мабуть що так».

      На електростанції в Архангельську М. М. Амосов відпрацював механіком три роки. Електростанція давала струм загальній мережі міста і лісозаводам. Таких заводів було п’ятнадцять, їх називали «валютним цехом країни» – дошки пиляли на експорт. Той, куди потрапив Микола, був найбільшим, «будовою п’ятирічки». Амосова взяли на штатну посаду змінного техніка, або інакше – змінного майстра чи змінного механіка – командира над усією зміною, як іронічно пригадував Амосов, «можна назвати й зовсім пишно – «начальник зміни». Перед нами вони всі були з робітників (ото часи – начальник у 18 років!)». До обов’язків змінного майстра входило виконання графіка навантажень, щоб електростанція справно видавала необхідну потужність.

      Опанування професією минуло успішно і доволі швидко. Парогенератори електростанції працювали на деревній трісці і тирсі – відходах після розпилювання колод на лісозаводах. Тріска подавалася на станцію до казанів і на склад стрічковими транспортерами. Вони тяглися через заводський двір на високих стовпах. Для роботи на складі була команда з дванадцяти дівчат на чолі з їхньою «бригадиркою». І ця подача палива завдавала найбільше клопоту. Його не економили, тріска була в надлишку, нею засипали територію селища, тому весь завод і селище стояли на трісках шаром більше двох метрів.

      Усі проблеми корінилися в неритмічності: навіть якщо лісозавод простоював, все одно енергію в мережу треба було подавати, починався аврал, особливо взимку в години пік – вранці й увечері. І після одного тижня стажування вчорашніх студентів-«техніків» поставили працювати нарівні з «дорослими». Втім, молодь втягнулася швидко, Амосов потім згадував, що робота була відповідальною, але не дуже складною, головне – не розгубитися в критичній ситуації. Пізніше, вже будучи заслуженим хірургом, він описував свою першу аварію на станції: «Пам’ятаю першу аварію вночі. Лампочки почали яскраво світитися, машиніст кричить: «Зараз вирубає!» Це означає, що наша ділянка мережі відключилася від системи, навантаження впало, і спрацював автомат, турбіну відімкнуло. Тут починається справжнє пекло – світло гасне, запобіжні клапани на котлах зі страшним свистом викидають пару під дах, димососи зупиняються, пара, дим та іскри заповнюють усю котельню. Молоді робітники тікали від котлів на вулицю. А ти – командир, СКАЧАТЬ