Три листки за вікном. Валерій Шевчук

Чтение книги онлайн.

      Я постукав зігнутим пальцем по стіні.

      – А що за цією стіною, пане регенте?

      – Пиво, – відказав він.

      – А мені здається, що друга стіна, – мовив я. – А за другою третя, і так без кінця. – Чи не так я кажу, пане регенте?

      – А може, й так, – сказав регент. – По мені, коли є що в живіт покласти і чим запити, то й гаразд. Знаєш, хлопче, що мені найбільше смакує в світі?

      – А що, коли за тією стіною пустеля? – глибокорозумно запитав я.

      – Найбільше мені смакує печене порося, – сакраментальне зголосив регент.

      – Сенс нашої метушні в тому, – поставив я пальця, – щоб прокладати в пустелях нові дороги для тих, хто не годен того зробити сам. Але куди вони приведуть, пане регенте?

      Регент почухмарив потилицю.

      – Добре було б, щоб до бочки з пивом, – сказав він. – А коли вже того не можна, то до печеного поросяти. Зелена дівчина присіла мені на коліна.

      – Нерозумні думки приходять тобі до голови, коханий. – сказала вона. – Цікавить тебе, куди приведуть тебе твої дороги, ха-ха! Чи ж треба тобі те знати? Я тобі ще раз кажу: щасливі дурні про таке не думають.

      Вона лагідно погладила мене по голові, як мати чи сестра. Від тої ласки аж сльози вибилися мені на очі.

      – Печене порося – ось про що я мрію, – сказав регент. – От коли б ти міг купити мені печене порося, то я б тебе помічником регента зробив. Я ж його не відриваючись з'їм.

      – Але чому не хочете вислухати, що кажу я? – спитав я із відчаєм.

      – Тому, що ти поки що не належиш до щасливих дурнів, – вдарила мене по носі кінчиком пальця зелена дівчина. Вона встала й позіхнула потягуючись.

      Я крутнув головою. Переді мною стояло червоне як жар лице корчмаря.

      – А хто платитиме? – спитало воно.

      Я витяг гаманця. Брязнув усім, що в ньому було. Корчмар швидко змітав монети в долоню, начебто злизував їх своїм червоним, як борода, язиком.

      Хтось заспівав. Похитувалися зелені хвилі. Десь далеко хтось когось гукав. Хтось танцював. Стукотів об долівку і хекав, а до горла мені почала підступати нудота. Регент подрімував, клюючи носом. Мені було бридко. «Ось що значить бути п'яним, – подумав гірко я. – Ось що значить приятелювати з зеленим змієм!»

      Хтось затулив мені ззаду долонями очі, і я крутнувся. Зелена дівчина стояла за спиною. Поклала підборіддя мені на плече, і я почув її шепіт:

      – Чи добре тобі зі мною, коханий? Чи добра була пісня, що я її співала?

      – Ні, – сказав я. – Бо ти облудна.

      – Отакої! – засміялася дівчина. – А я так старалася. Може, заспіваєш мені ти?

      Яскраво-червона голова знову вигулькнула переді мною.

      – За себе ти заплатив. А за приятеля?

      – Виклав усі гроші, які мав, – сказав я мужньо і пішов до виходу.

      Але до дверей не дійшов, хоч як вабило мене туди; там – сонце, яскравий СКАЧАТЬ