Три листки за вікном. Валерій Шевчук

Чтение книги онлайн.

      Тоді майнула в мене гадка перевірити їх ще в один спосіб. Глянув у куток, де сидів Страх, – він розглядав вуса й підморгнув мені. Я схилився до одного із здирців і прошепотів:

      – А зирни-но в той куток!

      Той зирнув і здивовано втупився в мене:

      – Ну і що?

      – Не бачиш? – зло прошепотів я, сам дивуючись на власну зловтіху. – Ще побачиш!

      Здирця мій видивився на мене ще неймовірніше. Тоді розтулив здоровенну пащеку й зареготав. Я сполотнів. Він же трусився од реготу, аж очі вилазили з очиць. Був це Семен, котрий учора вдавав із себе собаку, і мені здалося, що знову він кинеться на мене, щоб укусити за литку. Я відступив на кілька кроків й озирнувся туди, де сидів Страх. За столом і справді нікого не було, стояв тільки, тримаючи в собі золотисту рідину із шапкою піни, великий скляний кухоль.

      Ішов суд.

      – Чи правду оповів цей чоловік? – спитав сотник, киваючи у мій бік.

      – Все брехня, пане сотнику, – засовався перший розбійник, Іван. – Це він погрожував четвертувати нас і напхати нам животи половою.

      Другий розбишака, Семен, поводився не так упевнено. Я помітив, що вряди-годи він позирає в куток, де нещодавно сидів Страх.

      – А що скаже твій товариш? – спитав сотник. Семен звів очі, і в них постали раптом сльози. Він крутнув шиєю, знову кинув поглядом у куток і важко зітхнув.

      – Не забувай, – мовив сотник, – коли не признаєшся по добрій волі, тебе питатимуть з пристрастям.

      – Той псюх сказав правду, – сказав Семен тихо. Псюхом був швидше він, бо вдавав із себе собаку, але незвідь од чого я почервонів. Щось дивне відбувається в цій корчмі, навіть Іван розвернувся й пильно, зчудовано позирнув на приятеля.

      – А тобі що, приятелю? – спитав він. – Хочеш водно з цим нечестивцем напастувати мене?

      Тоді мені вибилися на очі сльози. Я підійшов до Семена, щоб потиснути чесну його руку.

      – Панове судді, – сказав я. – Цей чоловік покаявся, і я хочу забрати назад своє оскарження.

      Але коли наблизився до здирці, обличчя його стало бліде й перестрашене. Розтулив рота, вибалушив очі і аж рукою захистився.

      – Відійди, гаде! – верескнув він. – Заберіть його, бо задушу, мерзотника!

      Я спинився, сторопілий.

      – Але стривай, Семене, – пробелькотів я. – Я ж хочу звільнити тебе від кари, не хочу тобі лиха!..

      – Не підходь, чумнику, – загрозливо процідив перший розбійник, Іван, – не підходь, бо горе тобі буде!

      – То ти й справді знімаєш своє звинувачення? – запитав нетерпляче сотник. – Отямся, хлопче!

      Але я стояв і по-блазенському кліпав очима. Супроти мене горіло дві пари запалених очей, і тільки одне в них можна було прочитати – ненависть. Я мимовільно відступив і зирнув туди, де сидів Страх. Той душився сміхом.

      – Один вину свою визнав, – сказав сотник. – А ти, другий? Коли СКАЧАТЬ