Земля. Ольга Кобилянська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й ув'ядало, блідло й переходило поволі, але певно, в окаменілий стан…

      Сюди, до бурдеїв, прийшов Сава, молодший син Івоніки. Прийшов напоїти худобу і дати їсти великій собаці Сойці, що стояла коло стайні на припоні.

      Надійшов повільним і лінивим кроком. Вступив у стайню. Глянув за товаром, що звернув свої великі голови ліниво до нього і дивився, ремигаючи, великими лагідними очима за ним, – та й вийшов. Не хотів його напоїти. Верне Михайло, то напоїть. Як піде до жовнірів, він ще доста буде за нього робити. Що як що, а се жде його неминуче…

      Ото якби його відібрали; не надзирав би за ним стільки, що тепер. Все мав йому чимсь докоряти, чогось учити! Тут він не доста пильний, там не зробив роботи як слід, тут знов забагато ходить йому по селу, там знов забагато на танець і між дівчата втручається… Що се такого? Що се має його обходити? Він уже знає, чого ходить стільки в село й на танець, і він, Михайло, думає, що як він старший, то він – молодший – має його зараз у всім слухати! О ні, се таки не так! А відтак забороняє йому також він і тато сходитися з вуйком Григорієм. «Шибеником» називає вуйка і прямо каже, що коли тато, мама й він в той бік не дивляться, то й він не сміє інакше поступати. Так!

      І він не сміє інакше поступати?

      – Га-га!.. Се ще побачимо!

      Він любить чорнооку Рахіру, доньку вуйка Григорія, і ніколи її не покине. А що тато з вуйком мав – се його не обходило. Сварилися, то сварилися, він тому не винен. Вуйко Григорій свідчив фальшиво на тата й сидів за те кілька місяців у арешті, але що се його обходило? Най би тато не фудулився[28] на Григорія; а то все на нього боком дивився, немов на гадину, а той і розлютився одного разу і вкусив. Одному ґазді пропали деякі речі з хати й гроші, а вуйко посвідчив при суді, що і його тато мав у тім свої руки. Від того часу пішло пекло. А по-друге, казали, що до Рахіри не годиться йому, Саві, ходити. Вона близька своячка його. Його мами рідної сестри донька, – гріх! Та се йому дуже в голові! Хай хто інший таких гріхів боїться, йому не страшно перед ними…

      Григорій і Рахіра сміялися також із того. І Григорій не був дурний. Бачив світа. Ходив майже щороку до Молдави на роботу і, як вертався відти, знав не одно розказувати, що чув, видів, а що й сам утнув. Не бачив у тім гріха, що Сава любив Рахіру…

      А по-друге, хоч які були бідні, – бо вони були бідні зарібники, що винаймали собі поле й ходили на роботу, особливо ж Тетяна, тітка його, – то все-таки обдаровували його чим могли, як там прийшов, і угощували, не тряслися над крейцаром, як тато й мама. Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3–4 рази до року – на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м'ясниці, – а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра…

      Як Михайло вгадав, що він Рахіру любить, і дізнався, що він часами заночовує в вуйка Григорія, накинувся СКАЧАТЬ