Дилогія. Під тихими вербами.. Борис Грінченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ то й про це спершу в своєму гурті радитися…

      Це все розказував їм Рябченко і додавав:

      – Тоді нас ніхто не подужає… Одно тільки… Хоч ми й гарно міркуємо, та єсть одна карлючка.

      – А яка ж то? Кажи!

      – Є один чоловік такий, що може нам великої шкоди наробити.

      – Ой! А хто ж то? Ану, кажи! – почали питатися.

      – Та хто ж? Дениса Пилиповича брат, Зінько.

      – Хі! Що б то він і зробив?

      – Почне каламутити в громаді, почне коверзувати – може лиха наробити.

      – Та він уже тепер притих, – озвався Сучок, – відколи оженився. Чи так я кажу, Остапе Дорохвейовичу? Остап покрутив своєю чепурною головою.

      – Ой, ні! Як я за його дочку давав, то думав: буде сім'янин, то вже до свого діла й прихилю його. Так де там!..

      – Цурається? – спитав Копаниця.

      – Ні, він нас із старою й не цурається; і в гостях із дочкою буває, і в себе приймає, а так, щоб у яке діло зо мною пристав, дак ніяк! «Я, – каже, – того не хочу, бо через великі гроші сльози ллються. І вам, – каже, – тату, радю тих багатирів покинути та по-божому жити».

      – Ич, ідолова душа! – обурився Терешко. – Муляють йому ті багатирі!

      – Ну, – сказав Рябченко, – а я таки думаю, що нам його не минути. Бо він крутитиме в громаді. Пам'ятаєте, як було з Стецьковою справою? Через його ж, через Зінька ж, усе сталося.

      – Дак що ж із ним робити? – спитав Денис.

      – Приняти до нас у спілку, – відказав Рябченко.

      – От такої!

      – Іншого нічого не вигадаєш.

      – Та в його й грошей нема.

      – Можна йому гуртом позичити, аби рота затулити.

      – А як не схоче? – питав Манойло. – Он же, чуєш, який голінний?

      – Треба так зробити, щоб схотів, – обстоював за своє Рябченко.

      – Ну, та як же ти зробиш? – не розумів Копаниця.

      – А треба, щоб йому був великий бариш, – відказав Рябченко.

      – Уже ж більшого, як усім, не буде!

      – Коли цей йому здасться малий, то треба й більшого дати.

      – Чого ж то так? – спитав неприхильне Денис. – І гроші йому позич, та ще й бариша з свого заробітку прикинь! Це вже буде зовсім не по правді!

      – Що ж ти маєш робити, – казав спокійно Рябченко, – коли таке діло? Та воно не так і страшно, як здається. Коли треба буде, то ми йому попустимо тепер більший бариш, щоб він не зіпав у громаді за пересельські наділи тощо… Цим його від товариства відлучимо. Бо він через те тільки й силу має, що з ним товариство таких, як і сам, гольтіпак. А як він їх раз зрадить, то вже вони його зроду не приймуть, поневолі тоді буде з нами, хоч і без великих баришів.

      – То тоді йому хвоста вкрутимо?

      – Авжеж!.. А як він од їх одкинеться, то самі вони довго не вдержаться.

      – Бо він же в їх голова, старшина!.. – зареготався Копаниця. – СКАЧАТЬ