За сестрою. Андрій Чайковський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а простував до хати.

      В цій хвилині пролетів над сивою головою лилик і легенько зачепив його по голові крилом. А може лиш вітрець від крила повіяв. Та від цього дід аж на бік відскочив.

      «Господи, що мені сталося?» заговорив сам до себе… «Хіба ж мені вже смерть у вічі заглянула? Чого я так лякаюся? Не в такій небезпеці бував, та не лякався, а ось і лилик настрашив…»

      Неждано серед тихої ночі залунав церковний дзвін на тривогу. «Тьфу на тебе! Господи, Спасе, помилуй!..»

      Дід Андрій, що лиш задрімав, зараз же схопився й поглянув у віконце. Вдарила заграва з другого боку майдану. Пожежа! – подумав.

      – А нуте, дітки, вставайте! – гукав дід, – в селі пожежа.

      Усі посхоплювалися відразу. Дід вибіг на двір. Тут вже гамір і крики. Він розглянувся. Пожежа розгорілася на всіх чотирьох сторонах села…

      Дід зміркував відразу, що це не випадок, а підпал… Це напевно татари.

      Він скочив у хату і вхопив довгий спис у руку.

      – Степане! Зброю бери! В селі татари!

      Діти стали плакати, а дід вибіг прожогом з хати…

      На дворі стало ясно від пожежі. Ціле село прокинулось. Люди з криком, галасом та зойком стали рятувати свою мізерію. Виганяли товар із стайні та виносили з хат своє майно.

      Про рятунок горючих хат не було що й думати. Не було чим гасити, а солом’яні дахи, висушені сонцем, займалися один по однім.

      У селі стало, мов у пеклі.

      Товар ревів, вівці мекали та вертались до горючих повіток, коні бігали, мов скажені, по майдані та перевертали людей, налякані птиці кружляли в округ полум’я. Діти плакали, жінки голосили, козаки накликували, та ніхто нікого не слухав. Кожен робив, як знав, а дехто таки не знав, що йому робити, і стояв без діла.

      Але татари не показувалися…

      В таку скрутну хвилину люди лише знають виносити з хати що під руку попаде, і більше нічого.

      Судаки найскорше повставали, та й ще не веліли повиносити усього добра з хати й комори. Увихалися всі, аж попріли…

      – Аллах! Аллах! – залунало з обох боків, де були ворота. Цей крик був такий могутній і дикий, що приглушив усі крики та зойки в селі. Та не те, що приглушив, але від того чортового крику все в селі притихло. Лиш тріскіт горючих хат та лускіт падаючих покрівель і стель було чути. Все, наче б зачароване, замовкло. Навіть товар занімів. Кожний стояв, мов закаменілий, і не знав, що робити.

      – Зброю бери, чого став? – гукнув якийсь голос.

      І знову всі заворушилися, як мурашки. Кожний хапав, що під руку попало, і ладився до оборони.

      У цій хвилині з обох боків на майдан сунула чорна валка, збита в купу. Здавалося, що якась чорна, як ніч, хмара впала на землю і суне лавою з двох боків у село. А з тої хмари безупинно лунав чортячий крик. Аллах, аллах! Почулось декілька пострілів з рушниць, та це їх не спинило. Татари вже були на майдані. Тепер можна їх було при світлі пожежі розпізнати. Вони розбіглися й почали ловити людей.

      Дехто був так наляканий, що давався без опору в’язати. Інші СКАЧАТЬ