Сагайдачний. Андрій Чайковський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ щоб дітваків баламутити.

      – Ваша милосте, поки ваша милість про це довідаються, поки попросить дозволу, може бути запізно, бо як їм лиш слово скаже, то полетять пташки з клітки і поминай, як звали, а велика була би шкода. На мій простий розум, треба б забезпечитися наперед.

      – То я тебе розумію так, щоб я Северина остеріг.

      – Так, так, ваша милосте, я сам не смів того договорити, я дуже прошу. – Плескач поклонився о. Дем'янові в пояс.

      – Можна й так, при найближчій стрічі поговорю з ним.

      Плескач був дуже радий, начеб любих хлопців за десять замків заховав.

      О. Дем'ян додержав слова і при першій стрічі заговорив до брата:

      – Ти знаєш оцих пришельців од Самбора?

      – Того лучника Петра і того двобійника Жмайла? Чому б їх не знати? Вони дуже замітні між бурсацькою юрбою. З них лицарі вийдуть.

      – Та їм ще завчасно про лицарство говорити, то ще діти.

      – А я залюбки з ними про те говорю, коли лише стрінуся. Думаю, що, щоби лицарем бути, треба змалку до того заправлятися.

      – А я тебе прошу, брате, дай тому спокій. Кажу, то ще діти, їм ще не час до козакування, хай вчаться. У нас більше лицарів, як учених, наша народність, наша церква має великий на те голод…

      – А! Чи не вибираються вони козакувати? – сказав Северин і розсміявся. – От горобчики, навіть не думав я, що в них таке завзяття. Далебі, куплю їм горіхів за це й вицілую обох.

      – Вони не вибираються козакувати, але я побоююся, щоби ти їм такої думки не піддав.

      – Се, брате, ще смішніше від того. Мені і в голову таке не прийшло і ще довго не прийде. Годі мені з такими козаками возитися, що за мамою плакали б.

      – І князь би тобі сього не вибачив, бо його милість уже тепер покладає великі надії на них.

      – Краще не говорімо про такі небилиці: я такої дурниці не зроблю.

      При найближчій нагоді стрінув Северин обидвох кульчичан і заговорив. Вони аж горіли з радості, що такий славний лицар, про якого стільки наслухались, говорить із ними.

      – Гаразд, хлопці! Чи не вибираєтесь ви на Запорожжя?

      Вони оторопіли від такої несподіванки, а Петро каже:

      – А чи пан Северин взяв би нас?

      – Поки що годі. Таких жовтодзюбів нам не треба. На Січі не можна жінкам жити, а ви годі, щоб ще без паніматки обійшлися.

      Хлопці обидва засоромились дуже. Петро каже:

      – Ми ж і тут без паніматки живемо.

      – Ех, дурень ти один з другим! Тобі здається, що на Запорожжі то самими пирогами, та медівниками годують, що нічого не роблять, хіба в оксамитах ходять та й гуляють? Ой небоже, тверде те життя, і не кожний з того хліба жити буде. Ви ані думайте про те. Я перший, коли б вас там здибав, то здорово випарив би, і привіз би наперед себе до Острога, та віддав ректорові на карцер о хлібі й воді.

      Северин відійшов, думаючи: «Тепер відійде їм охота про козакування думати. Скажу СКАЧАТЬ