Роман про добру людину. Емма Андієвська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вихор навколо них улігся і їм вдалося зиркнути один на одного.

      Однак те, що Стецько зиркнув на професора Каву, змінило не лише напрямок його думок і подальшу його долю, а заразом і долю всього табору, або й усього світу, оскільки досі нікому не пощастило визначити, яким робом зовсім, здавалося б, незначні події руйнують чи оновлюють людство, і те, що виглядало нікчемним і малим завбільшки з макове зерня, земля не годна вмістити, а велике, перед яким щойно народи земної кулі тремтіли, спалюючи на вівтарі його великости честь, печінку, серце, добро й людяність, лежить червивим ковеликом, і найшолудивіший пес не гавкне за його смердючий упокій.

      Коли Стецько збагнув, як він нешанобливо потрапив в обійми професора, який, правда, його вже й випустив (та однак, де ж це бачене – налітати на людей, ніби він, Стецько, ущент п'яний, а то ж суща неправда!), йому стало так незручно й прикро до сліз, хоч він навіть за чаркою рідко коли рюмсав, аж із голови вилетіло, куди він взагалі біг.

      – Що з вами? – спитав професор Кава, єдиний, хто в таборі називав Стецька на ви, і це остаточно притлумило Стецька.

      Ще якби професор Кава спитав «куди ви?» Стецько одразу пригадав би, і, назвавши бабу Грициху, побіг би далі, а то професор співчутливо, аж серце зайшлося, поцікавився «що з вами?», і перед очима Стецька з новою силою й наочністю, просто дух забило, випливли недавні пережиття, від чого все інше без сліду щезло.

      – Зі мною приключалася пригода, якої без горілки не розповісти! – признався Стецько. – Така страшна, така нелюдська! Били мене й знущалися, ледве я ноги виніс!

      Професор Кава якось по-новому, проте так само, а, може, навіть ще співчутливіше зупинив погляд на Стецькові, – аж Стецько відчув себе невідомо в чому винним перед ним, – і сказав, що він запрошує Стецька до себе на вечерю, якщо той, звісно, не гребуватиме скромною трапезою, оскільки вона складатиметься лише з хліба, оселедців і горілки, – нею наділили його добрі люди за невеличку не те що послугу, а просто дрібничку, не варту й згадки, сказано – добрі люди, от чомусь вирішили обдарувати його, – ймовірно, кожну людину, яка відчуває себе людиною, нестримно тягне робити іншим добро, – а він не хотів образити їх, не прийнявши дарунку, яким він тепер, своєю чергою, з великою радістю поділиться із Стецьком, якщо той зласкавиться й не відхилить погостювати в нього сьогодні, – це його справді дуже тішитиме, бо самому якось надто сумно на душі (а Стецькові завжди здавалося, ніби професор Кава ніколи не сумує, бо все він завжди сам і осторонь від усіх тримався!), крім того, цієї ночі йому написалося кілька віршів – гімнів про покликання людини й взагалі всього людства, і він охоче прочитав би їх Стецькові, якби той погодився їх вислухати, зробивши йому цим велику честь.

      – Не я вам, а ви мені робите честь! – не знайшов сказати іншого Стецько, пригадавши, як колись, повертаючись глупої ночі з безпросвітної пиятики в Дмитриковому бараці і кілька разів обійшовши СКАЧАТЬ