Герострати. Емма Андієвська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ траплялося проходити, і я навіть відчував до неї якусь симпатію, хоч рідко хто знаходив її привабливою, а міська управа взагалі плянувала її перебудувати, правда, покищо безуспішно за браком грошей. Власне кажучи, моя симпатія стосувалася спочатку двох кам’яних меланхолійних ніби левів, ніби гіпопотамів, що тримали в лапах щити перед новою ратушею, а згодом з левів-гіпопотамів вона поширилася і на весь цей район, де скупчився гамір цілого міста, яке саме тут перетинала центральна міська вулиця, щоб в будні дні радше скидалася на поклад, на який з циклопічних сітей вивернули нерівномірно озвучену рибу, що виприскувала з-під ніг, і по ній примушували ходити.

      Це особливо помічалося біля середньовічної брами, що заважала рухові міста, яке невпинно розросталося. Навколо цієї брами коштом тротуарів вічно поширювали вулицю з обох боків, турбуючися, де їхати автам і трамваям (про пішоходів не встигали подумати), і що більше розширювали, то неможливіший ставав рух, ніби наростання руху збільшувалося в геометричній пропорції до поширення вулиці.

      Я не певен, чи існувала в місті людина, яка похвалилася б, що вона вдень перейшла цю вулицю на другий бік. Навіть якщо і так, то я просто не годен повірити, бо мені, за весь час, скільки я тут мешкав, це ні разу не вдалося, хоч я далеко не безпомічний. Воно й зрозуміле, бо заки людина настроювалася переходити, від сновигання і шуму вона губила віру в спроможність перенести своє тіло неушкодженим на другий бік, і тоді вже й обценьками її не перетягли б через вулицю.

      Про себе я окажу тільки одне: такого вінегрету звуків мені не доводилося чувати в жодному місті. Крім автомобільних гудків та скреготу і дзенькоту трамваїв, які існували виключно, щоб заважати рухові, бо в них рідко хто їздив, оскільки на практиці виявлялося: найшвидше дійти до місця призначення – пішки, – клацання язиком (не уявляю собі, звідкіля, – може, місто побудували на багнищі, де жила нечиста сила?), булькотіння з саксофонним оханням, сопіння з легким металевим шерехом, який оскомою зводив щелепи, грубих обрубаних звуків, таких, які виникають, коли відриваєш порожню пляшку від уст, випивши з неї одним подихом всю рідину, шипіння, хлюпання, потім мішечків з окремих голосівок, які висіли над натовпом (слів ніколи не чулося; навіть коли через радіо передавали промови уряду, вони зразу ж від довколишньої угнутости повітря розпадалися на складові літери), тут панувала ще безліч уже цілком неокреслених амебних звуків.

      Це все діялося вдень. Але вночі вулиця затихала й порожніла, і з’являлися тротуари, при існування яких вдень ніхто й не догадувався. На тротуарах стояли повії, ніби з них знесло пісок, яким вони на цьому самому місці були засипані вдень, а тепер пісок відхлинув разом з рухом і світлом, і, нарешті, відкрилося справжнє місто.

      Я пройшов до кінця усю вулицю, так і не відважуючи- ся зайти в будь-який будинок. В уяві все виглядало цілком інакше. Ніби й те саме, а разом з тим таке інакше, що я раптом відчув: ніколи, за жодних обставин я не здолаю перенести свій плян з теорії в дійсність. СКАЧАТЬ