Буквар миру. Книга для сімейного читання. Григорий Сковорода

Чтение книги онлайн.

      Яків. На, ось тобі один: «У виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі…».[239] Перебіжи одинадцяту главу його другого листа до коринтян, і ти здивуєшся з його природи, що осолоджує всі злигодні.

      Чого не витерпить воїн або купець? Не знайдеш дня без тьми та світла, а року – без зими й тепла. Не знайдеш і обов’язку, де не були б замішані гіркота й насолода. На цьому стоїть весь світ. Супротивне помага супротивному. Насолода – це нагорода за гіркоту, але й гіркота – мати насолоди. Хто хоче зажити насолоди, нехай спершу полюбить гіркоту. Тоді й уродить насолода, а любить той, хто природний.

      Афанасій. А кажуть, що в Норвегії день буває без пітьми і світла…

      Лонгин. Хто ж був природніший за ось оцього: «Я на те народився, щоб засвідчити правду»?[240] Заморений з дороги, сидить собі при джерелі,[241] і голодний, і спраглий. Дванадцять годин у них вважали за день. Було вже десь близько полудня. «Було коло години десь шостої».[242] І нема з ким Йому завести розмову про Царство Боже. Аж тут приходить по воду жінка.[243] Ось і нагода! Тоді він просить напитись, та не для того, щоб утамувати спрагу, а щоб завести розмову.[244] Стихійна вода дала йому привід поговорити з простою жінкою про воду живу, про воду Божу, що втамовує спрагу тієї нещасної неситості, котра день і ніч бентежить нашу душу й про яку Ісая каже: «Умийтесь, очистьте себе».[245]

      Не посоромився, не побоявся Божий муж богословствувати з жінкою, сподіваючись привести її від забобонів до істинного богошанування, що не прив’язане ні до статі, ні до стану, ні до сторін, ні до країв, ні до часів, ні до обрядів, а до самого лиш серця, відкрити їй очі до розуміння Божого єства, прихованого в стихіях, немов схована в надрах землі джерельна вода, що її так жадає Давид: «Хто напоїть мене водою?».[246]

      Тим часом повернулися друзі з їжею і, знаючи, що Він голодний, просять, щоб попоїв:

      – Учителю, їж!

      – Пожива моя, – сказав Учитель, – чинити волю Того, Хто послав Мене.[247]

      Він і голодний, і спраглий, і невеселий, коли не робить того й не говорить про те, до чого народив і послав Його Отець небесний. Тут Йому і їжа, і пиття, і веселощі.

      Вчить у зібраннях, вчить і в оселях, вчить на вулицях, вчить на кораблі, вчить на траві зеленій, у горах і в садах, і на рівнині, і стоячи, і сидячи, і йдучи, вночі й удень, у городах і селах, у різних краях, кожного зокрема і людей силу.

      А в несродне собі діло не мішався.

      – Учителю, – просив його один, – скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною, хай мене не ображає. Він Тебе послуха…

      – Чоловіче! Хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника?[248] Моє діло вчити про Царство Боже…

      Як же Він учив? Чи був із Ним Бог? Скажу я разом із жінкою, яка чула Його: «Блаженна утроба, що носила Тебе!..».[249]

      І дивувався люд, бо ніколи СКАЧАТЬ