Червоне і чорне. Стендаль (Мари-Анри Бейль)

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пристрасні поцілунки – ніколи в житті ніхто так не цілував рук пані де Реналь – і змусили її забути, що він, можливо, любить іншу жінку. В її очах він уже не був винним. Болісне страждання, породжене підозрою, змінилось щастям, про яке вона ніколи й не мріяла, і вона не тямила себе від кохання й нестримної радості. Вечір був чарівний для всіх, крім вер'єрського мера, що не міг забути отих розбагатілих фабрикантів. Жульєн уже не думав ні про свої похмурі заміри, ні про честолюбні мрії, здійснення яких вимагає виснажливих зусиль. Уперше він був захоплений силою краси. Поринувши у невиразні й солодкі мрії, такі незвичні для його вдачі, лагідно стискаючи жіночу руку, що зачарувала його довершеною красою, він у напівзабутті слухав шелест легкого нічного вітерцю в липовому листі і далеке гавкання собак коло млина на березі Ду.

      Почуття його були приємні, але не пристрасні. Ідучи в свою кімнату, він думав тільки про одне: яке це щастя – знов поринути в читання улюбленої книги. Для юнака в двадцять років думка про широкий світ і про те, як він здивує цей світ, переважає все інше.

      Але незабаром він відклав книгу. Міркуючи про перемоги Наполеона, він якось по-новому глянув і на свою перемогу. «Так, я виграв бій, – думав він, – але треба скористатися зі своєї перемоги, треба принизити гордість цього зарозумілого дворянина, поки він відступає. Так діяв Наполеон. Треба зажадати відпустку на три дні, щоб відвідати мого приятеля Фуке. Якщо пан де Реналь відмовить мені, я знову йому заявлю, що піду від нього, – і він поступиться».

      Пані де Реналь ні на хвилину не заплющила очей. Їй здавалося, ще вона досі зовсім не жила. Вона знову переживала в думці те раювання, що охопило її, коли відчула, як Жульєн вкриває її руку жагучими поцілунками.

      І раптом їй спало на думку жахливе слово «перелюбство». Перед нею постало усе найвідразливіше, що може тільки брудна розпуста вкласти в уявлення про чуттєву любов. Ці переживання намагались потьмарити й забруднити ніжний і прекрасний Жульєнів образ і щастя кохати його. Майбутнє малювалось їй у зловісних барвах. Пані де Реналь уже бачила, як усі зневажають її.

      Це були жахливі хвилини; душа її блукала в невідомих краях. Щойно їй випало несподіване щастя, а вона вже поринула в безодню пекельних мук. Пані де Реналь не уявляла, що можна так страждати, розум її затьмарився. На мить у неї майнула думка признатися чоловікові в тому, що вона боїться закохатися в Жульєна. Їй довелося б тоді розказати про нього все. На щастя, вона пригадала, як колись, напередодні весілля, тітка повчала її, наскільки небезпечно бути відвертою з чоловіком, що зрештою є володарем своєї дружини. В нестерпному розпачі вона заламувала руки.

      В уяві пані де Реналь безладно виникали суперечливі й болісні думки. То вона боялась, що Жульєн не любить її, то раптом її охоплював жах, вона відчувала себе злочинницею й тремтіла так, немов її завтра мали поставити до ганебного стовпа на міській площі у Вер'єрі з дощечкою на грудях, що оповіщає всіх про її перелюбство.

СКАЧАТЬ