Червоне і чорне. Стендаль (Мари-Анри Бейль)

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ бік пилки, щоб його не захопили зненацька. Хлопець хотів на дозвіллі обміркувати цю несподівану новину, що змінювала всю його долю, але почував себе нездатним ні на яку розсудливість; усю його уяву полонило те, що він сподівався побачити у прекрасному будинку пана де Реналя.

      «Ні, краще відмовитися від цього, – казав він сам собі, – аніж погодитися їсти з слугами. Батько силуватиме, але краще вмерти. В мене п'ятнадцять франків і вісім су заощаджень, втечу цієї ж ночі. Через два дні, ідучи навпростець стежками через гори, де немає жодного жандарма, я буду в Безансоні. Там запишуся в солдати, а коли доведеться, перейду в Швейцарію. Але тоді прощай, кар'єра, годі думати про сан священика, який відкриває шлях до всього».

      Боязнь, що доведеться їсти із слугами, не була природна для Жульєна. Щоб вийти в люди, він міг би витримати і куди тяжчі злигодні. Цей страх він похопив із «Сповіді» Руссо. То була єдина книжка, яка малювала йому світське життя. Збірка реляцій великої армії і «Меморіал святої Єлени» – це все, з чого складався його коран. Він ладен був віддати життя за ці три книги. Ніяким іншим творам він не вірив. Як казав йому старий полковий лікар, усі інші книжки на світі – цілковита брехня, і написали їх пройдисвіти задля кар'єри.

      Крім полум'яної душі, Жульєн мав надзвичайну пам'ять, яка, правда, нерідко буває і в дурнів. Щоб полонити серце старого абата Шелана, від кого, як він добре знав, залежало все його майбутнє, юнак вивчив назубок увесь Новий завіт по-латині. Так само вивчив книгу «Про папу»[11] Жозефа де Местра, але не вірив ні тій, ні другій.

      Сорель і його син, ніби змовившись, і словом не перекинулися цілісінький день. Коли смеркло, Жульєн пішов до священика на урок теології, але вирішив, що краще не згадувати про дивну пропозицію, зроблену його батькові. «Може, це якась пастка, – думав він, – треба удавати, ніби я про це забув».

      Другого дня рано-вранці пан де Реналь послав по старого Сореля; примусивши почекати на себе годину або й дві, той нарешті прийшов, почавши з самого порога перепрошувати і розводити церемонії. Після довгих розпитувань манівцями Сорель переконався, що його син їстиме з хазяїном і хазяйкою, а в ті дні, коли будуть гості, – в окремій кімнаті з дітьми.

      Помітивши, що панові меру справді не терпиться взяти до себе його сина, здивований і недовірливий Сорель ставав дедалі прискіпливішим і нарешті зажадав, щоб йому показали кімнату, де спатиме син. Кімната була велика, пристойно обставлена, і туди вже переносили ліжка трьох дітей.

      Це було променем світла для старого селянина. Він зразу ж рішуче зажадав, щоб йому показали одяг, який дадуть синові. Пан де Реналь відкрив бюро і витяг сто франків.

      – З цими грішми ваш син піде до сукняра, пана Дюрана, і замовить собі чорну пару.

      – А якщо я його заберу додому, – сказав селянин, раптом забувши всі свої церемонії, – чи одежа залишиться йому?

      – Звичайно.

      – Ну добре, – спроквола мовив Сорель, – тепер нам треба тільки порозумітися ще про одну річ: скільки ви йому плататимете.

      – Тобто як? – скрикнув обурений пан де Реналь. – Адже ми вчора домовилися: я СКАЧАТЬ