Вогнем і мечем. Генрик Сенкевич
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Вогнем і мечем - Генрик Сенкевич страница 26

Название: Вогнем і мечем

Автор: Генрик Сенкевич

Издательство:

Жанр: Классическая проза

Серия:

isbn: 978-966-03-5461-6, 978-966-03-7002-9

isbn:

СКАЧАТЬ поклоніться! Гість до хати – Бог до хати! Не погребуйте, добродії, притулком нашим.

      Булиги познімали шапки.

      – Уклінно просимо ваші милості в недостойні пороги.

      – Вони вже погодились – і його світлість пан посол, і його милість пан намісник. Знатних кавалерів прийматимемо: тільки от не знаю, чи припаде їм до смаку до делікатесів придворних звиклим наша убога юшка.

      – Жовнірським ми хлібом, не двірським вигодувані, – сказав Скшетуський.

      А пан Розван Урсу додав:

      – Куштував я вже гостинний хліб у шляхетських домах і знаю, що двірському до нього далеко.

      Вози рушили, і стара княгиня заговорила знову:

      – Давно, ой давно минули добрі для нас часи. На Волині та на Литві є ще Курцевичі, котрі й жовнірів найманих тримають, і в усьому по-панськи живуть, тільки вони кревних своїх, які бідніші, знати не хочуть, за що Господь їх і покарає. У нас же просто-таки злидні козацькі, і ви, добродії, мусите нам їх простити, а що від усієї душі запропоновано буде, прийняти з відкритим серцем. Я з п’ятьма синами сиджу на одному сільці та на десяти з гаком слобідках, а до того ж іще оною панною опікуємось.

      Слова ці намісника здивували, бо в Лубнах він чув, що Розлоги були чималим шляхетським маєтком і належали колись князеві Василю, батькові Олени. Одначе поцікавитись, яким чином перейшли вони до рук Костянтина та його вдови, він вважав недоречним.

      – У вас, значить, ласкава пані, п’ятеро синів? – включився в розмову Розван Урсу.

      – Було п’ятеро, один в одного, – відповіла княгиня. – Та тільки старшому, Василеві, нехристи в Білгороді очі смолоскипами випекли, через що він розум стеряв. Коли молоді в похід вирушають, я лишаюся тільки з ним та з панною, з котрою самі клопоти, радості ж ніякої.

      Зарозумілий тон, із яким стара княгиня говорила про племінницю, був таким явним, що це не випало з-під уваги Скшетуського. У грудях у нього закипіла лють, і він ледве не сказав брутальне слово, та лайка завмерла на вустах, коли, глянувши на князівну, поручик при світлі місяця побачив ув очах її сльози…

      – Що з вами, ласкава панно? Чому плачете? – тихо запитав він.

      Князівна не відповіла.

      – Я не можу бачити ваших сліз, – сказав Скшетуський і нахилився до неї, а помітивши, що стара княгиня бесідує з паном Розваном Урсу і не дивиться в їх бік, продовжував допитуватися:

      – Заради Бога, скажіть хоч слово, бо, клянуся небом, я кров і здоров’я віддам, аби вас утішити.

      Несподівано поручик відчув: хтось із вершників так сильно тіснить його, що коні ледве не боками труться.

      Розмова з князівною перервалась, а Скшетуський, здивований і розлючений, обернувся до нечеми.

      При світлі місяця він побачив очі, що дивилися зухвало, задирливо і разом з тим насмішкувато.

      Страшні очі ці світилися, ніби вовчі очиська в темному бору.

      «Що це ще таке? – подумав намісник. – Біс чи хто?» – і, СКАЧАТЬ