Краями Грузії. У пошуках скарбу країни вовків. Олексій Бобровников

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Це дуже далеко. Треба їхати верхи, – сказав Малхаз. – Я дістану коней, араа проблема, немає проблем… А поки ти зупинишся у мене.

      Похитавши головою, я повідомив, що вже оселився в готелі й виселятися звідти не збираюся, проте охоче повечеряю з ним, щоб обговорити деталі завтрашньої подорожі.

      – Ти житимеш у мене. Там і поговоримо, – заявив Малхаз.

      – Ні, дорогий, – усміхнувся я, – жити я в тебе не буду.

      – Ні, будеш.

      – Не буду.

      – А я кажу – так.

      Розмова ставала складнішою, і, щоб виграти час, довелося притаїтися покірним.

      Обіцяти – не значить одружитися, і я вирішив учинити, як персонаж арабської байки, у якій він обіцяв шахові змусити свого віслюка за двадцять років визубрити Коран. Адже за цей час обов’язково що-небудь зміниться: або віслюк здохне, або шах опряжеться, або він сам.

      У моєму випадку я вирішив потягнути час до завтра.

      – Зробімо так: коли вже так сталося, то сьогодні поживу в нього… А завтра – переїду до тебе. Домовились?

      Малхаз кивнув. Я облаштувався на передньому сидінні його машини, і ми під’їхали до готелю Дато.

      Новоспечений гід першим вибіг із машини, підскочив до господаря і про щось заговорив із ним.

      Малхаз усе робив якось занадто різко: курив, кермував, говорив, ходив. Його різкі рухи з перших хвилин почали дратувати навіть мене – людину геть не меланхолійного складу.

      За кілька хвилин досить жвавої, але зовсім не дружньої бесіди, Малхаз переможно обернувся до мене.

      – Все, ми можемо їхати – забирай речі!

      – Чекай, я не хочу забирати речі! Ми ж домовилися з тобою, здається?

      – Послухай, дорогий, навіщо тобі жити в готелі? Якщо можна… у друзів?

      – Я не маю права поїхати просто так… – промовив я, дивлячись на Дато. На мить я згадав, у якому стані залишив душ у його готелі, і пережив несподіваний напад ніжності до господаря.

      – Ні, тепер уже не треба! – перебив Дато. – Забирай речі і йди до нього!

      Я подивився на нього здивовано.

      – Дато, в чому річ? Тобі що, не потрібні гроші?

      Останній аргумент мав би справити чудодійний вплив на будь-якого власника готелю.

      Цієї миті в розмову вступив Малхаз, жваво жестикулюючи, знову взявшись щось пояснювати.

      Я вже знав, що дозволити Малхазу розмовляти з Дато означає поставити під загрозу мої плани.

      – Годі сперечатися! – вигукнув я. – Дозвольте мені самому вирішувати, де ночувати!

      Але жоден з них вже не чув мене…

      Навколо зібрався невеликий натовп.

      Люди спостерігали мовчки, зосереджено, без тіні посмішки на обличчях.

      Я спробував втихомирити скандалістів. Обійнявши обох за плечі, я сказав: – Дато, я залишаюся! Малхаз, ми повечеряємо, а ввечері я повернуся до готелю… Гадаю, ніхто СКАЧАТЬ