Ходіння Туди і Назад. Тіна Гальянова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Метр нічим не міг зарадити. Тут, у Країні, і Там, у Реальності, вони невразливі, проте на межі можна позбутися дечого навіть суттєвішого за руку − існування. Нині Каміла була дуже обережна під час переходів і зараз схвильовано дивилася на дзеркало, через яке мав з’явитися Метр, адже ніхто не застрахований, і навіть у нього під час міграції щось могло піти не так.

      Раптом тишу порушив хрипкий голос Мирона. Було помітно, що він не мешканець Нічгорода, бо говорив голосно, метушливо й сильно жестикулював.

      − Я перепрошую, − почав він, − але це вже не діло. Якби я знав, що тут усе так несерйозно, хіба б поспішав, немов навіжений, на цей зліт, ризикуючи життям? Бо щоб устигнути, подався не Дорогою Вітру, а Болотами.

      − Не гарячкуйте, мій юний друже, − пролунав із глибини зали тихий, але впевнений голос.

      Усі відразу впізнали старого Оксентія. Скільки йому років, достеменно не знав ніхто, але подейкували, що він закладав підвалини Нічгорода, а може, навіть самої Країни.

      − Ви мені, звісно, пробачте, − трохи зніяковіло, але все ж упевнено вів Мирон, − але в нас у Червоній Вежі…

      − Не знаю, як там у вас, а в нас не заведено квапитись і нервуватися, надто коли йдеться про такий важливий момент, як новоприбуття.

      Дідусь був авторитетом для всіх краян, і навіть Метр завжди з ним радився, приймаючи важливі рішення. Повагу викликала сама його зовнішність − типово чаклунська: довге сиве, аж біле волосся, така ж борода й кошлаті брови, крізь які визирали проникливі сталеві очі. Цей погляд не кожен міг спокійно витримати. Дідусь був ніби з казки. Зовнішність, певне, єдине, що виказувало в ньому чаклуна. Жодних магічних атрибутів він не використовував: ні тобі конічних капелюхів, хламид чи плащів із капюшонами. Звичайна вишиванка, лляні штани, чоботи. Та, незважаючи на показну ветхість, цей одяг приховував могутнє, геть не дідівське тіло. Про Оксентієву силу ходили легенди, тому він і мав такий авторитет. Бо кого не лякали розум та досвід старого, тому доводилося відчути на собі його бойову майстерність.

      Та ось не витримали нерви і в Каміли. Чи погане передчуття, чи нестерпна вже сверблячка у відсутній руці змусили і її подати голос.

      − Я цілком із вами згодна, батьку, − звернулася вона безпосередньо до Оксентія, бо не вважала Мирона вартим уваги. − Не слід завчасно нервуватися. Але в одному юнак правий − Метр дуже затримується. Такого з ним іще не було. У мене погане передчуття. А як щось сталося? Якщо йому потрібна наша допомога? Може, комусь варто мігрувати в Реальність…

      − Не варто, − мовив старець. − Ти ж знаєш, як він цього не любить. А якщо й справді щось сталося, то навіть коли хтось із нас мігрує, то точно нічим не зарадить, та ще й сам наразиться на небезпеку.

      Краяни були дуже врівноважені, але цей діалог їх розворушив. Здійнявся гомін. Усі почали жваво обговорювати ситуацію. Це Оксентію не сподобалося. Він насупився і, скривившись, мовив до Мирона:

      − Бачиш, що ти накоїв? Розбурхав це осине СКАЧАТЬ