Сніговик. Ю Несбьо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ У тій частині Осло і в тій родині, в якій вона народилася, на норвезьку не звертають уваги.

      З рота в батька тхнуло солоними гнилими водоростями.

      До будинку хтось увійшов.

      – Привіт! – долинуло з передпокою.

      Юнас хотів було побігти мамі назустріч, але батько утримав його за плече й показав на ще не накритий стіл.

      – Які ж ви молодці!

      Вона стояла в дверях у нього за спиною, і Юнас вгадував у її захеканому голосі усмішку. Він узявся квапливо розставляти чашки та розкладати прибори.

      – А якого чудового величезного сніговика ви виліпили!

      Юнас запитливо повернувся до матері, яка розстібала пальто. Яка ж вона гарна. Смаглява, темноволоса, як і він сам. З ніжним-ніжним виразом очей. Майже завжди. Майже. Тепер вона вже не така струнка, як на весільних фотографіях, але, коли недавно вони їздили відпочивати в село, він бачив, як чоловіки на неї задивлялися.

      – Ніякого сніговика ми не ліпили, – сказав Юнас.

      – Хіба? – наморщила чоло мама, розмотуючи довгий плетений рожевий шарф, який він подарував їй на Різдво.

      Батько підійшов до вікна:

      – Мабуть, сусідські діти.

      Юнас виліз на стілець і визирнув на вулицю. А там, посеред газону, прямо навпроти їхнього будинку, і справді стояв незграбний сніговик. Очі та рот викладені камінцями, а ніс – із моркви. Капелюха та шарфа в нього не було, та й рука була всього одна – тонка гілочка, висмикнута, як здогадався Юнас, із парканчика. І ще щось було не так: сніговик стояв неправильно. Юнас відчував: сніговика треба було поставити обличчям до дороги, до відкритого простору.

      – А чому… – почав було він, але батько його перебив:

      – Я з ними поговорю.

      – Навіщо? – запитала мама з передпокою. Схоже, вона розстібала блискавку на високих шкіряних чоботах. – Це нічого не дасть.

      – Я не хочу, щоб моєю ділянкою хтось вештався. От повернуся й поговорю.

      Мати у передпокої зітхнула:

      – А коли ти повернешся, любий?

      – Завтра.

      – О котрій годині?

      – Це що? Допит? – Батько промовив це із робленим спокоєм, і Юнас зіщулився.

      – Мені б хотілося, щоб обід був готовий до твого повернення, – озвалася мати.

      Вона увійшла до кухні, зазирнула в каструлю й зробила вогонь сильніше.

      – До чого ці клопоти? – буркнув батько, відвернувшись до стосу газет, що лежав на диванчику. – Повернуся, і приготуєш.

      – Ну, добре. – Мати підійшла до батька й обійняла його зі спини. – Невже тобі дійсно треба до Бергена проти ночі?

      – Лекцію я читаю о восьмій ранку, – пояснив батько. – Година піде лиш на те, щоб дістатися від літака до університету. Не хочу навіть думати, щоб летіти першим рейсом.

      Юнас помітив, як розслабилися м’язи в батька на шиї – мама знову добрала правильні слова.

      – А чому сніговик дивиться на СКАЧАТЬ