Сніговик. Ю Несбьо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ загадка!

      – Він убив та відрізав голову у струмку ще до місця вбивства. Вона бігла по воді, щоб не залишати слідів на снігу, але він усе одно її наздогнав.

      – Чим же він голову відділив? – запитав Харрі.

      – Сокирою або пилою, чим іще.

      – А що за опіки на шиї?

      Катрина поглянула на Скарре, й обоє знизали плечима.

      – О’кей, Гольме, перевір це, – наказав Харрі. – Давайте далі.

      – Далі він, можливо, сплавив струмком тіло до дороги, – припустив Скарре. Він спав усього дві години, светр на ньому було одягнуто задом наперед, але ні в кого не вистачало сміливості йому про це сказати. – Думаю, бо ми там ні греця не знайшли. А мали б. Бризки крові на стовбурі дерева, шматок м’яса на гілці або клаптик одежі. Там, де струмок проходить під дорогою, ми знайшли його сліди: поруч з дорогою лежало щось важке, можливо, тіло, але, бозна-чому собаки на це місце не звернули ніякої уваги. Ані разу не задзявкали, трупонюхи бісові! Це просто чиста…

      – Загадка! – підхопив Харрі і потер підборіддя. – Однак це страшенно незручно: відрізати голову, стоячи у струмку, га? Русло там доволі вузьке, не розвернешся. Чому він зупинився саме там?

      – Ну, це зовсім очевидно, – сказав Скарре. – Вода все змиває.

      – Ні, не очевидно, – заперечив Харрі. – Поки примощував її голову, він не дуже переймався, щоб не залишити слідів. Але чому після перенесення тіла не залишилося жодної краплі крові упродовж усього шляху до дороги…

      – Бодібег! – втрутилася Катрина. – Я саме зараз сиділа й думала, як йому вдалося відтягнути її на таку велику відстань. В Іраку солдати використовують такі мішки на лямках – бодібеги – для перенесення тіл, їх можна почепити як рюкзаки.

      Харрі хмикнув:

      – Це пояснює, чому собаки не звернули уваги на дорогу.

      – І те, що він спокійно поклав на дорозі тіло, – сказала Катрина.

      – Поклав? – запитав Скарре.

      – Я маю на увазі вм’ятину в снігу, там, на узбіччі. Він, очевидно, поклав її там, а сам пішов по машину, яку, швидше за все, припаркував десь неподалік хутора Оттерсенів. У нього це мало зайняти півгодини, так?

      – Щось таке, – неохоче пробурмотів Скарре.

      – Бодібеги чорні, якщо хтось і проїжджав неподалік, запросто міг сприйняти його за звичайний мішок для сміття.

      – Мимо ніхто не проїжджав, – кисло сказав Скарре і притлумив позіх. – Ми поговорили з кожним, хто живе у цьому чортовому лісі.

      Харрі кивнув:

      – А що ми думаємо про Ролфа Оттерсена, який начебто між п’ятою та сьомою вечора працював у крамниці?

      – Його алібі ні греця не підтверджується, бо жодного покупця в нього не було, – зауважив Скарре.

      – І поки близнюки грали на скрипці, він міг устигнути туди й назад, – погодилася Катрина.

      – Не схоже: він не та людина, – зітхнув Скарре, відкинувся на спинку стільця СКАЧАТЬ