Замогильні записки. Франсуа Рене де Шатобріан
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Замогильні записки - Франсуа Рене де Шатобріан страница 45

Название: Замогильні записки

Автор: Франсуа Рене де Шатобріан

Издательство:

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn: 978-966-03-5103-5, 978-966-03-7019-7

isbn:

СКАЧАТЬ плече, немов смарагдова застібка, або ж сидів на руці, як яструб у вельможних дам десятого сторіччя. Щоб додати пружності грудям і рукам, вони натиралися апойєю або американською чуфою. У Бенгалії баядери жують бетель, на Сході єгипетські танцівниці смокчуть смолу з острова Хіос; індіанки з Флориди перетирали своїми блакитно-білими зубками крапельки лікідамбара та коріння лібаніса, що виділяє аромат дягелю, цитрона та ванілі. Вони купалися у власних пахощах, як апельсинові дерева і квіти купаються у фіміамі, який видихають із себе їхні пелюстки і чашечки. Мені подобалося прикрашати їхні голівки; вони підкорялися з легким переляком: чарівниці гадали, що я чаклую. Одна з них, гордовита, часто молилася; здається, вона була напівхристиянкою. Інша співала оксамитовим голосом, тривожно скрикуючи в кінці кожного куплета. Іноді вони про щось жваво сперечалися, мені вчувалися в їхніх розмовах нотки ревнощів, але зараз же сумна починала плакати, і обидві знову замовкали.

      Я був слабкий і, щоб підбадьорити себе, шукав проявів слабкості в інших. Камоенс в Індії кохав чорну рабиню берберку – тож чому й мені не віддати належне природному захопленню двома юними жовтошкірими султаншами? Хіба Камоенс не присвячував Endechas, або станси, Barbara escrava [28]? Хіба він не говорив їй:

      A quella captiva,

      Que me tem captivo,

      Porque nella vivo,

      Já naõ quer que viva.

      Eu nunqua vi rosa

      Em suaves molhos

      Que para meus olhos

      Fosse mais Formosa.

      …

      Pretidao de amor,

      Tad doce а figura,

      Que а neve lhe jura

      Que trocara а cõr.

      Lèda mansidaõ,

      Que про siso acompanha:

      Bern parece estranha,

      Mas Barbara naõ.

      «Ця полонянка, яка зачарувала мене, бо я живу нею, не шкодує мого життя. Ніколи троянда в солодкому букеті не полонила з такою силою мій погляд. Її чорне волосся вселяє любов; обличчя таке ніжне, що сніг готовий помінятися з ним кольором; веселість її сповнена стриманості; вона чужоземка, але не з племені варварів».

      Якось ми пішли ловити рибу. Сонце хилилося на захід. На передньому плані росли сасафраси, тюльпанові дерева, катальпи та дуби, на гілках яких поросли клуби білого моху. За ними височіло найкрасивіше з дерев – папайя, схожа на стиль із чеканного срібла, увінчаний корінфською урною. На задньому плані громадилися бальзамічна тополя, магнолія та лікідамбар.

      Сонце сідало за цією завісою: промінь, прослизнувши крізь крони високого дерева, карбункулом виблискував в оправі темного листя; світло, струмуючи між стовбурами і гілками, малювало на дерні колони та арабески тіней, видовжені і мінливі. Внизу росли кущі бузку та азалії, вилися ліани з гігантськими шапками квіток; угорі сяяли хмари: одні були нерухомі, мов гірські відроги чи старовинні вежі, інші пливли, нагадуючи рожевий серпанок чи шовкові пасма. Повсякчас змінюючи свою форму, хмари ці оберталися то на роззявлені пащі печей, то на купу розжареного вугілля, то на розбурхану лаву: все виблискувало, променіло, іскрилося, все було золото, розкіш, сяйво.

      Після морейського повстання 1770 року деякі грецькі родини СКАЧАТЬ



<p>28</p>

Рабині-берберці (порт.).