Замогильні записки. Франсуа Рене де Шатобріан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ (1791) Філадельфія ще не простягалася до Скулкілла; береги цієї притоки були поділені на ділянки, і лише деінде будувалися будинки.

      Краєвид Філадельфії нудний. Взагалі протестантським містам Сполучених Штатів абсолютно бракує чудових архітектурних споруд: Реформація молода і не платить данини уяві, тому вона рідко зводить ті куполи, ті повітряні нефи, ті подвійні вежі, якими стародавня католицька релігія увінчала Європу. Жодна будова у Філадельфії, Нью-Йорку, Бостоні не височіє над загальною масою стін і дахів: ця одноманітність засмучує погляд.

      Спочатку я оселився на заїжджому дворі, а потім перебрався до пансіону, де жили колоністи із Сан-Домінго та французи, які покинули батьківщину з причин, відмінних від моїх. Земля свободи давала прихисток тим, хто утік від свободи: ніщо так неспростовно не доводить шляхетності американських законів, як добровільна втеча прихильників абсолютної монархії в царство необмеженої демократії.

      Людина, як от я, яка прибула до Сполучених Штатів, сповнена почуття глибокої поваги перед народами давнини і, подібно до Катона, шукала всюди первозданну суворість римських звичаїв, не могла не відчути розчарування, зустрічаючи скрізь розкішні екіпажі, чуючи легковажну мову, спостерігаючи нерівність станів, ганебність, що панує в банках та гральних домах, гамір бальних і театральних залів. У Філадельфії я відчував себе немов у Ліверпулі або Брістолі. Мешканці міста мені подобалися: бліді квакерші в сірих платтях і однакових капелюшках здавалися красунями.

      Тоді я ставився до республік з великим захопленням, хоча і вважав, що в сучасному світі вони не можуть існувати: я розумів свободу на кшталт давніх людей, які шанували її як дочку звичаїв у витворюваному суспільстві, але свобода – дочка освіти і багатовікової цивілізації, можливість якої довела парламентська республіка, була мені невідома; дай їй Бог довге життя! Нині, щоб бути вільним, людині вже необов’язково обробляти свій клаптик землі, гудити науки і мистецтва, мати необстрижені нігті й брудну бороду.

      Коли я прибув до Філадельфії, генерал Вашинґтон десь поїхав; мені довелося прочекати його з тиждень. Він промчав повз мене в кареті, запряженій четвериком прудких коней. У ті часи я уявляв собі Вашинґтона не інакше як Цинциннатом; Цинциннат у кареті не дуже відповідав моїм уявленням про республіку 296 року за римським літочисленням. Диктатор Вашинґтон бачився мені селянином, що особисто поганяє биків палицею і йде за своїм плугом. Одначе, коли я прийшов до нього з рекомендаційним листом, він і справді зустрів мене з простотою, гідною стародавнього римлянина.

      Палац президента Сполучених Штатів являв собою невеликий будинок, що нічим не відрізнявся від сусідніх будинків; коло дверей ані охорони, ані навіть слуг. Я постукав; вийшла молоденька служниця. Я запитав її, чи вдома генерал; вона відповіла, що вдома. Я сказав, що хотів би передати йому листа. Служниця запитала моє ім’я, важке для англійського слуху; не зумівши запам’ятати його, вона м’яко запросила: «Walk in, sir. Заходьте, сер» – і пішла попереду мене вузьким коридором СКАЧАТЬ