Название: Замогильні записки
Автор: Франсуа Рене де Шатобріан
Жанр: Зарубежная классика
isbn: 978-966-03-5103-5, 978-966-03-7019-7
isbn:
Друга частина проповіді містила перелік діянь, образливих для Господа. Я не лише переповів суть проповіді, але повторив усі розділи в тому ж порядку, в якому вони були названі, майже слово в слово відтворивши кілька сторінок містичної прози, незбагненної для дитини. Каплицею прокотився захоплений гомін: директор покликав мене, поплескав по щоці і в нагороду дозволив завтра поспати довше. Зніяковівши, я одразу втік від захоплених товаришів і вдосталь натішився подарованою мені ласкою. Ця пам’ять на слова збереглася у мене не цілком, поступившись місцем іншому виду пам’яті, який трапляється ще рідше і про який мені, мабуть, ще випаде нагода розповісти.
Одне прикро: гарна пам’ять часто властива людям дурним; пам’яткі, як правило, неметкі голови, які, переобтяживши себе завченою премудрістю, робляться ще важчими на підмову. А проте, щó були б ми без пам’яті? Ми забували б наших друзів, наших коханих, наші радощі, наші вчинки; геній не міг би зібрати воєдино свої ідеї; найбільш любляче серце втратило б ніжність, утративши спогади; наше існування звелося б до плетениці миттєвостей, що линуть від нас безповоротно; ми позбулися б минулого. Горе нам! наше життя таке безцільне, що є всього лише відлунням нашої пам’яті.
‹Перші канікули в Комбурзі›
3
‹…› Театр. – Заміжжя двох моїх сестер. – Повернення до колежу. – Переворот у моїх думках
‹Пан де Ла Моранде, бідний дворянин, що служив управителем в Комбурзі, відвозить Шатобріана в Сен-Мало, щоб хлопець подивився на військовий табір›
Мій брат був у Сен-Мало, коли пан де Ла Моранде привіз мене туди. Якось увечері він сказав мені: «Я поведу тебе в театр; не забудь капелюха». Я втрачаю розум: по капелюх, що лежить на горищі, я біжу до льоху. У Сен-Мало недавно прибула трупа мандрівних артистів. Я вже бачив маріонеток; я думав, що в театрі теж показують ляльок, але набагато гарніших, аніж вуличні.
Серце калатає, коли я входжу до дерев’яного будинку на безлюдній вулиці. Не без деякого остраху йду темними коридорами. Відчиняються маленькі двері, і ось ми з братом у напівпорожній ложі.
Завіса піднялася, п’єса почалася: давали «Батька родини». Я побачив, як двоє чоловіків розмовляють, прогулюючись СКАЧАТЬ