Трагедія гетьмана Мазепи. Валентин Чемерис
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Трагедія гетьмана Мазепи - Валентин Чемерис страница 29

СКАЧАТЬ як і в неї, серце переповнювалося коханнячком.

      Світлої ночі зверталася до нічного сонечка – місяця:

      – Місяцю Володимиру, ти високо літаєш, ти все бачиш, ти все чуєш, як невольники й невольниці плачуть за батьком та за матір’ю, за дітками маленькими, як корова за телям, як лошиця за лошам, як ослиця за ослям, як море за морем. Даруй же, Господи, щоб так за мною нарожденною, хрещеною і молитвяною рабою Божою Іван плакав… І жити без мене не міг, як я без нього, як ніч без місяченька, день без сонечка…

      Як безхмарне небо вночі яскраво визоріться, виходила на згірок, руки до небесних світил здіймала:

      – Зорі-зоряниці, є вас на небі три рідні сестриці, четверта хрещена нарожденна Мотря. Ідіть, зберіть ви красу, покладіть на хрещену нарожденну Мотрю. Як ви ясні, красні межи зірками, щоби й Мотря була така ж красна межи жінками і щоб Іванко без неї жити не міг і жадав її в обійми свої схопити і все життя з нею в любові прожити.

      Ночами зважувалася, хоч і лячно було, звертатися навіть до хатнього дідька, задобривши його перед цим чимось смачненьким:

      – Отець домовий! Скоч додолу та принеси мого Івана до мого дому: неси його душу, неси його біле лице і щире серце якнайскоріше, якнайпрудкіше, в цей час, у цю годину. Біжи прудко, біжи хутко, як цей дим біжить угору, щоби ти так прудко та хутко приніс мені нарожденного, хрещеного і молитовного раба Божого козака Івана…

      Кладкою в Україні називається дошка або колода, покладена через річку, струмок, болото для переходу на другий бік чи берег.

      Або ще невеликий дерев’яний поміст лише з одного берега на річці, ставку чи ще на якійсь водоймі для прання білизни. До таких кладок приходили жінки та дівчата зі жлуктами, ночвами, коритами й праниками (там, на кладці часто й побачення призначали), жартували, сміялись та, перучи, лупили праниками пране. А часом перучи й співали – про кладку і в піснях згадується. Без неї жінкам аж ніяк не можна було – в хаті чи біля колодязя з пранням, як збереться його багатенько, не впораєшся.

      Того часу про кладку в піснях виводили, і за нашого часу – колись популярну «Марічку».

      Герой на одному боці живе, а та, що запала йому в серце, – на другому.

      Пригадуєте?

      В’ється, наче змійка,

      Неспокійна річка.

      Тулиться близенько

      До підніжжя гір.

      А на тому боці —

      Там живе Марічка

      В хаті, що сховалась

      У зелений бір…

      Парубок ходить сам не свій, бо туди (на той берег) дороги не знаходить. Але духом не падає, бо налаштований рішуче:

      Все одно на той бік

      Я путі знайду.

      Чуєш чи не чуєш,

      Чарівна Марічко,

      Я до твого серця

      Кладку прокладу…

      Була така чи не поетична кладка і неподалік обійстя Кочубеїв – у неділю та ще за гарної днини там частенько збиралася батуринська молодь, яка мешкала неподалік, дівчата приходили СКАЧАТЬ