Біґ Мак. Перезавантаження. Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кілька комп’ютерів. «Зараз я тобі покажу фантастичну річ, – говорить він, – зараз-зараз, почекай». Він пробує ввімкнути комп’ютер, але не знає пароля, тому просить мене зачекати, а сам біжить до кельнера. І я сиджу перед вимкненим комп’ютером, дивлюся в його чорний безмір і відчуваю, як мені від усього цього погано – і від алкоголю, і від арабів, і від Кропоткіна, і від цього Джона Леннона, просто мудак якийсь, затягнув мене в це осине гніздо й кудись зник, пацифіст хуїв, я виходжу назад до бару й бачу, що кельнер уже товче Джону Леннону пику, Кристіан витягує мене на вулицю: «Пішли, досить на сьогодні». – «Може, – питаюсь, – треба було йому допомогти?» – «Не треба, – каже Кристіан, – це в них завжди так, кельнер просто не хоче йому говорити пароль, бо він залазить в інтернет і розсилає погрози в різні банки й благодійні фонди. Кельнеру потім доводиться вибачатись». – «А як його хоч звати, цього Джона Леннона?» – питаюсь. «Не знаю, ми так давно з ним знайомі, що ім’я його я, чесно кажучи, уже забув».

      Коли ми дійшли до центру й розійшлися в різних напрямках, я раптом подумав про час. «Котра година, не скажете?» – питаю в перехожого. «Уже дванадцята», – відповідає. «Устигну на метро чи ні?» – питаю далі. «Устигнеш, якщо поспішиш». – «Ага, поспішу, – кажу, – дякую, веселого Різдва». – «Немає за що», – говорить він, на прощання підіймає руку, і в світлі ліхтаря рукав його куртки святково зблискує зеленим кольором.

      І ось минає кілька місяців, починається березень, у місті мокро й паскудно, на вулицях навколо університету майже щодня демонстрації, студенти окупували кілька корпусів, товчуться там із самого ранку й вимагають пільг, з ними постійно водиться купа лівих, активістів і агітаторів, для лівих це взагалі свято – улаштувати шабаш на кістках академічної освіти, вони тепер ледь не живуть в університетських коридорах і туалетах, чувакам нарешті заканало відчути на четвертому десяткові життя запах свободи, слідом за лівими до університету почали сповзатися всілякі збоченці, браві онаністи й лесбіянки, котрі годинами висиджували під жіночими туалетами, видивляючись, як звідти виходять налякані революційним рухом китайські студентки.

      Одного дня, у п’ятницю по обіді, під дверима університетської книгарні я знову зустрів Джона Леннона. Він сидів на лавці в коридорі, пив каву з автомата, а навколо нього снували студенти й говорили, здається, усіма мовами світу. Вигляд у нього був пожмаканий, але це можна було списати на революцію. Я вирішив підійти.

      – Привіт, – кажу я йому. – Ти мене пам’ятаєш?

      – Ні.

      – Нас Кристіан знайомив, ти ще арабів ловив, згадав?

      – Ні.

      Він не пам’ятає, і я бачу, що він узагалі у своєму житті мало що пам’ятає.

      – Ну, добре, – кажу, – випити хочеш?

      – Так ще рано, – відповідає він, – лише друга дня.

      – Яка різниця. Пішли.

      Він СКАЧАТЬ