Останній з могікан. Джеймс Купер

Чтение книги онлайн.

      – Може, це бойовий клич, що його застосовують воїни для залякування ворогів? – спокійно запитала Кора, тим часом як її сестра помітно розхвилювалася.

      – Ні! Коли б ви хоч раз почули войовничий крик, то ніколи б не переплутали його з іншим. На відміну від інших, цей крик занадто страшний і зловісний.

      – Ану, Ункасе, – звернувся Соколине Око до молодого індіанця делаварською говіркою, – чи видно наше світло крізь покривало?

      Вислухавши відповідь Ункаса, мисливець повідомив, спантеличено похитавши головою:

      – Зовні нічого не видно. Наше сховище повністю огорнуте мороком. Ходіть-но в дальню печеру й спробуйте заснути. Через кілька годин ви знову повинні бути на ногах, щоб вирушити у форт Едвард.

      Кора прислухалась до цієї поради з таким спокоєм, що менш смілива Аліса змушена була зробити те саме. Водночас, вона все ж таки шепнула Гейвордові, щоб він супроводжував їх.

      Гейворд захопив із собою палаючу скіпу, яка ледве освітила вузьку печеру, де їм довелося стати на ночівлю.

      – Не залишайте нас самих, Дункане, – попросила Аліса. – Ми не заснемо в цьому страшному місці.

      – Переконаймося спочатку в безпеці нашої фортеці, а потім поговоримо про відпочинок, – відповів Гейворд.

      Пройшовши в найдальший кут печери, він підняв покривало і вдихнув свіже повітря водоспаду.

      – Із цього боку природа спорудила нездоланну перепону, – вів далі Гейворд, показуючи рукою на вируючу воду, яка скочувалася крутим укосом.

      – А оскільки з іншого боку є вірні люди, то я не бачу причини відмовитися від поради Соколиного Ока. Я впевнений, що Кора тієї самої думки.

      – Кора може визнати справедливість ваших слів, але не в змозі прислухатися до поради, – відповіла старша сестра, сідаючи біля Аліси на ложе з гілок сасафраса.

      – Крім цього жахливого крику є ще багато причин, які не дають заснути. Хіба ми можемо забути про те хвилювання, яке відчуває наш батько, знаючи, що ми перебуваємо у глушині серед стількох небезпек?

      – Він – солдат і знає як багато в лісі сховищ.

      – Він – батько і не може боротися із цим природним почуттям.

      – Яким він був добрим до мене! – проговорила, ридаючи, Аліса. – Це було дуже егоїстично з нашого боку, Коро, погодитися на таку ризиковану поїздку.

      – Можливо, але ми хотіли довести йому нашу любов і ніжність.

      – Коли він дізнався про ваш приїзд у форт Едвард, – сказав Гейворд, – смуток у його серці боровся з батьківською любов’ю, хоча остання, підсилена тривалою розлукою, вийшла переможницею. «Дух моєї великодушної Кори веде їх сюди, – казав він, – і я не хочу протидіяти йому. Дай, Боже, щоб той, у чиїх руках честь нашого королівства, володів хоча б половиною такої душевної сили!»

      – А про мене він не говорив, Гейворде? – ревниво спитала Аліса. – Невже він забув свою маленьку Ельсі?

СКАЧАТЬ