Щоденник Мавки. Дара Корній

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ так і не змогла. Уже й звикла до свого самотнього животіння. Та й, зрештою, не таким і самотнім воно здавалося. Синочок, навіть з вигляду, так нагадував коханого.

      Йшов час. І коли малому мало сповнитися одинадцять літ, зачали жінку мучити недобрі сни. Начебто приходить до неї в гості сама Доля та вимагає віддати те, що по праву належить їй. Віддати сина, якого начебто рід жінки заборгував Долі.

      (О, звісно, просто так у світі білому нічого не відбувається, особливо в історіях, що переповідають Мавки.)

      Згадала удовичка стару небилицю, яка передавалася з вуст в уста в родині. Говорили, що колись її прапрапрадід, тоді найбідніший у селі чоловік, не витримав лихого злидарства та й пішов на відчайдушний крок. Ні-ні, не продавав він душу дідьку, хитрий був чолов’яга, вирішив перемудрити саму Долю. Прийшов до неї, чи то, точніше сказати, прикликав її до себе. Авжеж, не дивуйся, бо Долю можна прикликати, якщо знаєш спосіб. Він знав. Тож попросив чоловік у Долі щедрого, не злиденного, безбідного життя. Бо ж скільки можна – і дід був злидарем, і батько, і діти його будуть… Хтось рід колись тими злиднями прокляв, і що не робили, і як відчайдушно не працювали жінки й чоловіки родини – усе прахом. Прокляття і не збиралося відступати. Але ніколи ніщо просто так не дається. І запитала Доля чоловіка, що вона з того матиме. Який для неї зиск прокляття знімати? О, хитрим був чоловік, дарма що бідний. Багатий на злидні, але й на розум багатий. І пообіцяв Долі на відкуп живу одинадцятирічну душу, яка народжена буде від мертвого, тобто рідну кров свою. На диво, швидко Доля погодилася, хоча обіцянка направду здавалася геть дивакуватою. Але Доля на те і Доля, щоб бачити те, що заховано і від очей, і від бажань, і від сподівань наших. Обіцянку скріпили кров’ю, свідками стали місяць уповні, зірки в небі, вольний вітер та пані Смерть.

      Що тут скажеш? Чоловік був упевнений, що чинить правильно: бо хіба можна від мертвого народити? А бач, ніколи не знаєш напевне, як воно поверне.

      У сни до жінки все частіше приходила Доля та нагадувала про виконання обіцянки. Що мала робити вдовичка? Незабаром її синочку виповниться одинадцять і за ним прийдуть – чи то Доля, чи то сама Смерть. Та чим завинила дитина? Чому саме її син? Ох, як вона боялася і чекала того одинадцятого синового дня народження. А синок вдався нівроку – просто золото: синьоокий, білявий, говорив, наче перлами сипав. Не на його вік мудра дитина. А ще синочок удовин любив малювати. Намалює голуба на білій стіні хати, то той як справжній, аж, здається, що от-от махне крилятами та полетить. І до роботи беручкий. І стіл сам змайструвати може, і ворота полагодити.

      Та хіба свою долю конем об’їдеш?

      Хіба об’їдеш? Хоча можна спробувати.

      Впала на землю ніч. Синочок уже давно спав. А вдовичка не вкладалася, бо чекала на кликану гостю до себе в хату. Бо вона також уміла прикликати Долю. Прикликала. І та обіцялася прийти і таки обіцянку стримала.

      Постукала Доля в сінешні двері. Її впустили, запросили СКАЧАТЬ