Щоденник Мавки. Дара Корній

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ своїми крилами.

      Куди прямують дівчата, не дуже цікавило. Просто отримав певний рухливий орієнтир у своєму бажанні рухатися вперед. Від дівчат віяло позитивом та впевненістю, тим, чого йому зараз бракувало. Тому і йшов за ними, прив’язаний невидимими нитками. Звісно, він міг би зателефонувати комусь із друзів, напроситися на душевну розмову – і йому не відмовлять. Однак, перед тим як починати цю розмову, мусив принаймні косметично спробувати навести лад у голові. Бо навіть приблизно не знав, що робитиме далі, як житиме. А ще вчора йому видавалося, що серйозна розмова з дружиною, яка вже давно назріла, звісно, відбудеться, та вже точно не сьогодні, й не завтра, і навіть не післязавтра, а колись. Тоді, коли він буде готовий. Готовий до краху. А тут стихія валить тебе з ніг. І справа навіть не в тому, чи є у його дружини хтось інший. Нікого в неї немає. Вона до оскоми правильна в усьому. Берегиня домашнього вогнища, справжня, стовідсоткова. Нічого їй і не закинути, крім міщанства, крім бажання любити тільки свою хату, своїх рідних у тій хаті і не розпорошуватися на світ, що за дверима. Бо для чого то все робити? Світ нікуди не дінеться. Світ стояв мільйони років і ще стільки ж простоїть, поки зірка-сонце не вигорить дотла. А життя дається тільки раз і прожити його треба для себе і для своїх рідних… Така філософія. Дім – повна чаша. А як ще можна сказати про їхню хату? Ідеальний музейний лад та порядок в усьому, усе на своїх місцях. Дехто з друзів йому навіть заздрить, поки не вдаряється об гранітні очі його Ірини. Від них також віє музейністю. Порядок мусить бути в усьому, а навала непроханих гостей лишень шкодить цьому: прийдуть, натопчуть, загидять посуд, килими. Після того як гості йшли геть, обов’язковим було генеральне прибирання: так, ніби це не інтелігентні люди до них на горнятко кави зайшли, а циганський табір оселею промчався. Навіть Олексієві ділові партнери вважали за потрібне зустрічатися виключно на нейтральній території. Звісно, про творчість не могло бути й мови. Це ж сморід який… Фарби, розчинники, купа сміття та плям.

      Сміттям Іра називала ескізи. І Олексій терпів. Винайняв у мансарді будинку на Подолі крихітну майстерню. Там і творив. Дружину після цього наче трохи попустило. Та не надовго. Вона переключилася на інше. Її стали дратувати його часті виїзди на пленери. Ірина категорично відмовлялася будь-куди виїжджати з чоловіком, хоч він настирливо запрошував, навіть підкупи готелем та присутністю цивілізації мало впливали. Бо хто буде поливати вазонки? Що, мама? Мама не вміє, в Ірини там цінні селекційні кактуси, за якими треба вміти доглядати, як за малими дітьми. Олексій змирився. Благо, Ірина в порівнянні з дружинами його приятелів була янголом, якщо й пиляла, то у виключних випадках. Виробила до чоловіка особливий діловий підхід: ти – мені, я – тобі. Та час минав, і цього виявилося замало для співіснування.

      Дівчатка завернули в скверик. Йшов слідком. Не дуже вслухався в розмову, достатньо було мелодики голосів – веселих та безтурботних. Говорили щось про музику та вміння під неї рухатися. А от його Ірина не любила танцювати. Якщо і доводилося, то вона СКАЧАТЬ